Хлопчина-підліток в оранжевому халаті й тюрбані сидів навпочіпки край дороги й лагодив скутера. Перед ним серед гайок і болтів лежало зняте переднє колесо.
З іншого боку парку помітила бородатого молодика, що впрілий стояв у затінку дерева. Убраний був у халат до землі, що називається тваб, або ж галабея чи дішдаша, зверху накинув безформну широку куртку, застібнуту під саму шию. Стояв він біля переходу на той бік вулиці й раз по раз оглядав вузьку дорогу, де зовсім не мав на що дивитися. Нервово курив, швидко пахкаючи сигаретою.
Коли президентське авто виїде з палацового комплексу, то, найпевніше, зверне ліворуч або праворуч на широкий проспект Шарля де Голля, проте може й попрямувати провулком до річки. Тому логічно було б одного з нападників виставити із цього боку виїзду, другого — з іншого, а третього — біля провулка.
Тамара перейшла дорогу до собору.
Оглянула браму палацу, порівнявшись із нею. Їй відкрилася довга рівна під’їзна дорога, що велично тягнулася до будівлі вдалині, схожої радше на сучасний офіс, а не палац. За ворітьми знічев’я курили й теревенили з пів десятка солдатів. Тамару це засмутило: якби Карім забив на сполох, військові вже мали б розігнати людей, щоб захистити їх від вибуху. Однак на вулиці було гамірно, нею так само їздили машини й мотоцикли. Якщо бомбу підірвуть тут, постраждають сотні невинних перехожих. Невже Карімове застереження проігнорували? Чи, може, Генералом опікувалися більше, ніж народом?
Прегарний сучасний собор Богоматері стояв за парканом із зачиненими ворітьми. На території не було нікого, крім садівника, що в чорних халаті та шапочці саджав деревце за якихось кілька метрів від Тамари. Із цього місця він добре бачив палацову браму й міг швидко перебігти в провулок. Невже нападник — він? Коли так, чоловік ризикував. Священник міг запитати в нього, хто дозволив садити тут дерево. З іншого боку, ніякого святого отця ніде не було видно.
Тамара повернулася в парк.
Звісно, це лише здогад, але вона подумала, що терористи — хлопець, який лагодить скутер, упрілий чоловік під деревом і садівник. Кожен відповідав опису й був у широкому одязі, під яким можна сховати бомбу.
Чи можливо заарештувати їх? Деякі пояси шахіда мали спеціальну систему активації, за якої бомба здетонує лише тоді, коли підривник відпустить шворку, щоб гарантувати вибух навіть у разі вбивства нападника. Одначе кожен із трьох підозрюваних щось та й робив руками: ремонтував, тримав сигарету й садив дерево. Це означало, що цієї системи в них нема.
Та однаково слід пильнувати за ними, щоб затримати, поки не встигли активувати вибухівку. На це вона матиме секунду-дві. Перевірила телефон. Сигнал так і не з’явився.
Що ж робити? Напевно, нічого. Карім попіклується, щоб Генералові нічого не загрожувало. Ось-ось поліція оточить парк і перекриє дорогу. Убивць виведуть разом із перехожими.
Але ж замах може повторитися завтра.
Тамара сказала собі, що це не її проблема. Свою частину роботи вона виконала — надала всю необхідну інформацію. Далі рішення за місцевими поліцією та військом.
А їй краще піти.
Кинувши погляд на той бік проспекту, побачила характерний лімузин Генерала, що повільно котився доріжкою до воріт.
Треба діяти.
Дістала своє посвідчення ЦРУ і підійшла до вусатого сержанта поліції.
— Я з американської армії, — промовила арабською, показуючи йому документ. Тоді кивнула на чоловіка під деревом: — Мені здається, він щось ховає під курткою. Можливо, варто його перевірити? Раджу спершу заламати руки: він може бути озброєний.
Сержант підозріливо глипнув на неї. Він вочевидь не збирався виконувати наказ якоїсь незнайомки, хай навіть вона й показує йому офіційне посвідчення з власним фото.
Долаючи паніку, Тамара намагалася говорити спокійно.
— Треба діяти швидко, бо Генерал уже іде.
Сержант глянув на проспект, побачив лімузин і враз наважився втрутитися. Крикнув щось двом своїм бійцям, і вони пішли через парк до курця під деревом.
Тамара подумки подякувала Богові.
Охорона палацу вийшла на проспект перекрити рух.
Хлопець зі скутером піднявся на рівні.
Садівник на території собору в провулку покинув лопату.
Відчинилася брама палацу.
Тамара підійшла до хлопця зі скутером. Він навіть не помітив її, повністю зосереджений на лімузині. Усміхнувшись, поклала руки йому на груди. Крізь помаранчеву тканину відчула дроти та щось тверде. Її охопив страх, але змусила себе не відсмикнути рук. Намацала три циліндри — без сумніву, начинені пластидом із підшипниками, а дроти з’єднували їх із невеликою коробкою: детонатором.