Вирішила перевірити джихадистські сайти, де зазвичай вітали стинання голів і викрадення людей. На перший погляд, там панувала тиша.
Набрала полковницю Маркус і запитала:
— У вас є супутникові знімки Порт-Судану незадовго до пожежі?
— Можливо, — відповіла Сюзан. — У цій частині світу ніколи не буває дуже хмарно. За який час?
— На CNN новину передали близько четвертої тридцять, і вже тоді там стояв стовп диму...
— Отже, третя тридцять і раніше. Я подивлюся. Які ваші підозри?
— Поки що не знаю. Але вони є.
— Логічно.
Тамара подзвонила у французьке посольство до Таба.
— Що тобі відомо про пожежу в Порт-Судані?
— Тільки те, що кажуть з екрана телевізора, — мовив він. — До речі, я теж тебе кохаю.
Ледь стримуючи сміх, сказала тихо:
— Припини, у нас же спільний кабінет для всіх.
— Вибач.
— Учора я тобі розповідала, чого боюся.
— Ти про помсту?
— Так.
— Думаєш, це воно?
— Так.
— Буде біда.
— Можеш не сумніватися.
Поклала слухавку. Нікого, крім Тамари, це не насторожило, і вже о п’ятій вечора люди почали розходитися.
Невдовзі уряд у Хартумі, столиці Судану, виступив зі ще однією заявою, в якій оголосив, що з місця події евакуювали близько двадцятьох людей, разом з китайськими інженерами, котрі працювали на будівництві доку. Врятували й родини фахівців: жінок і дітей. За інформацією CNN, об’єкт зводили китайці на власні гроші, й до проекту залучили близько сотні своїх інженерів. Тамара подумала, скільки ж не вдалося врятувати.
Попри те, диверсію це не нагадувало, і Тамара вже навіть схилялася до варіанту нещасного випадку, який не потягне за собою політичних наслідків.
Знову пірнула в інтернет, цього разу зупинившись на сайті угруповання під назвою Джихадистський рух суданських салафітів. Раніше про такий вона не чула. Організація засуджувала зраду суданського уряду, яка особливо проявилася в корупційному проекті з будівництва доку китайцями. Сайт вітав героїв ДРСС із успішною операцією.
Тамара набрала Сюзан, яка одразу сказала:
— Це був мій дрон — той, який ми шукали.
— Бляха.
— Він скинув вибухівку на завод і недобудований док, після чого розбився.
— Той док будували китайські інженери.
— Удар відбувся о тринадцятій двадцять одній.
— Американський дрон убиває китайських інженерів. На нас чекає справжнє пекло.
Тамара поклала слухавку й відправила Декстерові посилання на сайт екстремістів. Відтак надіслала його ще й Табові.
Після того сиділа й думала, якою буде відповідь Китаю.
Розділ двадцять четвертий
Телефон Чан Кая дзвонив, але, на своє превелике роздратування, він не міг ніде його знайти. Розплющивши очі, спершу подумав, що то був сон, однак дзеленчало й далі. Нарешті намацав апарат на тумбі біля ліжка. Телефонував Фань їму, керівник нічної зміни Ґвоаньбу. Промовив:
— Дуже перепрошую, що турбую посеред ночі.
— Чорт забирай, отже, в Північній Кореї катастрофа, — озвався Кай.
— Ні, нічого такого.
Каєві відлягло. Ось уже десять днів, як заколотники й військо режиму зайшли в патову ситуацію, і він сподівався, що конфлікт залагодять без громадянської війни.
— Спасибі й за те, — промовив він. Не розплющуючи очей, Тін прилинула до нього. Він обійняв кохану й почав гладити волосся. — То що сталося? — спитав він у Фаня.
— Порт-Судан атакували з дрона, який убив близько сотні китайських громадян.
— Якщо не помиляюся, там ми будуємо танкерний док за мільярди доларів.
— Саме так. Над проектом працюють китайські інженери. Загиблі — переважно чоловіки, хоча є і жінки та навіть діти — родини інженерів.
— Хто це зробив? Хто запустив дрон?
— Ми самі щойно дізналися про подію, і я подумав, спочатку треба повідомити вам, а вже тоді все з’ясовувати.
— Відрядіть по мене машину.
— Уже. Монах ось-ось буде.
— Чудово. Намагатимуся прибути чимскоріше.
Як він завершив розмову, Тін пробурмотіла:
— Хочеш швиденько?
— Спи, кохана.
Кай хутко вмився й одягнув костюм і білу сорочку. В одну кишеню поклав краватку, в іншу — електробритву. Визирнув у вікно й побачив сріблястий компакт-седан «Джилі», що вже стояв біля дороги з увімкненими фарами. Узяв пальто й вийшов.
Повітря було морозне, дув холодний вітер. Сівши в машину, почав голитися, поки Монах віз його на роботу. Подзвонив Фаневі й попросив викликати провідних працівників: свою секретарку Пен Явень; Ян Йона, спеціаліста з розшифрування супутникових знімків; Джов Мейлін, молоду інтернет-фахівчиню та Ши Сяна, голову відділу Північної Африки, який володів арабською мовою. Усі вони візьмуть своїх асистентів.