«Розумний хід», — подумав Кай. Такий крок має потужний пропагандистський потенціал. У репортажі з фотографією йтиметься, що Білий дім усе заперечує, а це — як завжди буває із запереченнями — означатиме, що американці справді винні.
Одначе присутнім за столом ідея не сподобалася. Майже всі вони в минулому самі були військовими.
Генерал Хван зневажливо пхекнув:
— Міжнародна політика — це боротьба за вплив, а не конкурс популярності. Виграють не фотографіями милих дітлахів.
Уперше озвався Фу Чую:
— Треба помститися. Усе решта сприйматиметься як слабкість.
Більшість, схоже, з ним погоджувалася. Як і припускав Ву Бай, відплата була неминуча. Президент Чень нібито теж прийняв цей аргумент. Сказав:
— У такому разі треба вирішити, в якій формі ми помстимося.
Відповів Ву Бай:
— Не забуваймо нашої китайської філософії. У всьому має бути баланс. Відповіді це теж стосується. Необхідно бути сильними, але розсудливими; стриманими, однак не слабкими. Відплата не повинна призвести до ескалації.
Кай стримав усмішку: він кілька годин тому сказав ці слова Ву.
Батько Кая був у войовничому настрої.
— Треба потопити котрийсь із американських кораблів у Південно-китайському морі, — сказав він. — Давно це мали зробити. Морське право не зобов’язує миритися з озброєними ракетами есмінцями, що загрожують нашому узбережжю. Їм уже не раз повторювали, що перебувати тут заборонено.
З ним погодився адмірал Льов. Син рибалки, більшу частину свого життя він провів у морі, через що його обвітрена шкіра мала колір клавіш старого піаніно.
— Тільки топити краще фрегат, а не есмінець, — мовив він. — Нам не треба великого загострення.
Кай мало не розреготався. Есмінець, фрегат чи й просто шлюпка — американці однаково оскаженіють.
Але батько погодився з Льовом:
— Якщо потопити фрегат, загине приблизно стільки само людей, як і від атаки дрона на Порт-Судан.
— Екіпаж американського фрегата — близько двохсот осіб, — уточнив адмірал Льов. — Але по суті це те саме.
Кай не вірив, що вони серйозно таке обговорюють. Хіба не ясно, що це розв’яже війну? Як можна отак спокійно планувати апокаліпсис?
На щастя, Кай не єдиний так вважав.
— Ні, — твердо заперечив президент Чень. — Ми не починатимемо війни зі США навіть після того, як вони вбили сотню наших людей.
Каєві полегшало, але решта була незадоволена. Фу Чую повторив те, що вже казав:
— Треба помститися, інакше виставимо себе слабкими.
— Це ми вже обговорили, — сказав Чень нетерпляче, і Кай заледве стримав задоволену усмішку від приниження Фу. Президент провадив: — Залишається питання, як поквитатися без ескалації.
Усі замовкли. Кай пригадав обговорення в міністерстві закордонних справ кілька тижнів тому, коли генерал Хван пропонував затопити в’єтнамське нафтопошукове судно в Південнокитайському морі, але Ву Бай відмовився. Це наштовхнуло Кая на одну думку, й він сказав:
— Можна затопити «Ву Чонґ Фунґ».
Всі обернулися до Кая, не розуміючи, про що він. Ву Бай пояснив:
— Ми подали ноту протесту в’єтнамському уряду через їхній корабель, що шукає нафтові родовища біля островів Сіша. Планували потопити, але насамперед вирішили спробувати дипломатичні методи, враховуючи, що на облавку — американські геологи й консультанти.
Президент Чень промовив:
— Це я пам’ятаю. А в’єтнамці якось відповіли на наш протест?
— Частково. Судно відійшло від островів, але почало розвідку в іншому районі, який теж перебуває в нашій Виключній економічній зоні.
Дзяньдзюнь сердито заговорив:
— Вони граються з нами. Приходять виказати зневагу, тоді відступають, але знову повертаються. Так не годиться. Ми — наддержава!
Генерал Хван погодився:
— Настав час покласти цьому край.
— Погляньмо на це з такого ракурсу, — сказав Кай. — Офіційно знищення «Ву Чонґ Фунґа» ніяк не буде пов’язане з Порт-Суданом. Загинуть американці, але це побічна шкода. Так нас не звинуватять в ескалації.
Президент Чень замислився:
— Це вже тонше...
«І близько не так провокативно, як затоплення американського фрегата», — подумав Кай і сказав:
— Неофіційно американці знатимуть, що це помста за атаку дрона, але дуже скромна: двоє-троє їхніх громадян за понад сотню китайців.
Хван заперечив:
— Занадто скромно.
Утім, голос його прозвучав не надто впевнено. Очевидно, що присутні схилялися до запропонованого компромісного рішення.
Президент Чень повернувся до адмірала Льова: