— Нам відоме теперішнє місцеперебування «Ву Чонґ Фунґа»?
— Аякже, товаришу президенте.
Льов узяв телефон і приклав до вуха.
— «Ву Чонґ Фунґ», — промовив він, і всі прикипіли поглядами до нього. Перегодом адмірал сказав: — В’єтнамське судно відійшло на вісімдесят кілометрів південніше, але досі перебуває в наших територіальних водах. Стеження за ним веде корабель BMC Народно-визвольної армії «Дзяннань». Є відео з його борту. — Перевівши погляд на залу під платформою, підвищив голос: — Хто тут відповідальний за виведення зображення на екрани?
Руку підняв молодик із розкуйовдженим волоссям.
Льов сказав:
— Візьміть мій телефон, хай вам розкажуть, як вивести на екрани відео з «Дзяннаня».
Хлопець сів за комп’ютер, плечем притис до вуха телефон Льова і, повторюючи «так... так... добре», забігав пальцями по клавіатурі.
Льов повів далі:
— «Дзяннань» — багатофункціональний фрегат, вагою чотири тисячі тонн, сто шістдесят метрів завдовжки, з екіпажем сто шістдесят п’ять осіб і дальністю ураження понад дванадцять із половиною тисяч кілометрів.
На великих екранах з’явилося зображення сірої передньої палуби корабля, що загостреним носом розтинав море. Стояла пора мусонів, тому судно стрімко підіймалося й опадало на хвилях, від чого лінія горизонту постійно стрибала, і Кай відчув легку нудоту. Однак видимість була добра: день видався ясний і сонячний.
Льов сказав:
— Це пряма трансляція з борту «Дзяннаня». — Асистент повернув йому телефон. Льов продовжив: — А он там, на обрії, в’єтнамський корабель. До нього п’ять-шість кілометрів.
Кай придивився й побачив сіру пляму на тлі такого самого сірого моря, яка, однак, могла бути й витвором його уяви.
Льов промовив у телефон:
— Так, покажіть нам супутникову картинку.
На деяких екранах з’явилися висотні кадри з повітря. Оператор наблизив зображення. Стало видно два кораблі.
— В’єтнамське судно знизу, — пояснив Льов.
Кай перевів погляд на трансляцію з «Дзяннаня». Він підійшов ближче до цілі, й в’єтнамський корабель стало видно краще. На його облавку стояла бурова установка. Кай сказав:
— Там є якесь озброєння?
— На перший погляд, немає жодного, — відповів Льов.
Усвідомивши, що вони обговорюють потоплення цивільного судна, Кай відчув провину. Скільки людей загине в холодному морі? Це була його ідея, але ж він прагнув єдиного — уникнути набагато гіршого сценарію.
Льов промовив:
— «Дзяннань» оснащено протикорабельними крилатими ракетами з активним радіолокаційним наведенням і фугасною осколковою боєголовкою. — Обернувшись до президента, спитав: — Віддати наказ команді готуватися до пуску?
Чень оглянув присутніх. Декілька з них кивнуло.
Кон Джао запитав:
— Чи не занадто ми квапимося?
Йому відповів сам Чень:
— Від убивства наших людей дроном минула більш ніж доба. Чого тягнути далі?
Кон знизав плечима.
— Гадаю, в нас є консенсус, — похмуро промовив Чень. Ніхто не заперечив. Чень звернувся до Льова: — Готуйте пуск.
Льов сказав у телефон:
— Готуйсь до пуску.
У приміщенні запала тиша.
Після паузи Льов доповів:
— Товаришу президенте, ми готові до удару.
Чень віддав наказ:
— Вогонь.
Льов повторив у телефон:
— Вогонь.
Усі втупилися в екрани.
З носа «Дзяннаня» вилетіла ракета. Вона була завдовжки шість метрів і лишала по собі густий хвіст білого диму. Віддалялась од корабля з приголомшливою швидкістю.
Льов сказав:
— Є відео з камери на ракеті.
За мить з’явилося зображення. Ракета мчала над хвилями запаморочливо швидко. В’єтнамський корабель більшав щосекунди.
Кай знову подивився на трансляцію з «Дзяннаня». Наступної секунди ракета влучила у «Ву Чонґ Фунґ».
Екрани побіліли — та лише на мить. Коли картинка повернулася, Кай побачив язики білого, жовтого й червоного полум’я, що виривалося з трюму корабля. Угорі над ним курився сірий дим і сипалися уламки. За якусь мить, наздогнавши зображення, пролунав звук із мікрофонів камери: вибух і ревище вогню. Полум’я вщухло, але дим валував і далі. Він здіймався високо в повітря разом з уламками облавка й установки — важезні шматки сталі розліталися, ніби листочки дерева на вітрі.
Більша частина корабля досі стирчала над водою. Середина його палуби з установкою повільно тонула, але ніс і корма видавалися неушкодженими, і Кай подумав, що на борту хтось міг уціліти — тимчасово. Чи встигнуть вони знайти рятувальні жилети й спустити на воду шлюпки?