То була правда, але Полін однаково лютувала.
— Це люди, а не пункти в дискусії. У них залишилися сім’ї.
— Звісно. Але, як-то кажуть, що ж тепер удієш?
Полін стиснула кулаки.
— Я не знаю, що мені робити.
З комп’ютера на її столі заграла мелодія, що означала вхідний відео-виклик. Полін сіла за стіл, глянула на монітор і клацнула мишею. На екрані з’явився Чень. Як завжди охайний, традиційно в синій сорочці, він, одначе, видавався втомленим. Зараз у Китаї північ, і йому, либонь, випав довгий день.
Та Полін не мала настрою розпитувати про його справи. Натомість сказала:
— Пане президенте, потоплення китайським флотом в’єтнамського корабля «Ву Чонґ Фунґ»...
На її подив він гучно й грубо перебив її англійською:
— Пані президентко, я висловлюю рішучий протест через злочинні дії США в Південнокитайському морі.
Полін була приголомшена.
— Ви протестуєте? Ви ж щойно вбили двох американців!
— Видобуток нафти іноземними державами в китайських територіальних водах поза законом. Ми ж не буримо без дозволу в Мексиканській протоці. Чому ви відповідаєте такою неповагою?
— Пошук нафтових родовищ у Південнокитайському морі не порушує міжнародного права.
— Але це суперечить нашому законодавству.
— Не можна вигадувати міжнародні закони, які будуть вигідні лише вам.
— Чого б то? Західні країни робили так століттями. Коли ми заборонили опіум, Британія оголосила нам війну! — Чень загрозливо всміхнувся: — Але зараз усе інакше.
— Це давня історія.
— І ви воліли б її забути, але ми, китайці, все пам’ятаємо.
Полін глибоко вдихнула, заспокоюючись.
— У діях в’єтнамців не було нічого незаконного, а коли б навіть було — це не виправдовує підбиття корабля і вбивства екіпажу.
— Судно-порушник відмовилося покинути наші територіальні води. Ми мали вжити заходів. Частину екіпажу заарештували. Корабель зазнав пошкоджень, дехто з людей на облавку, на превеликий жаль, потонув.
— Брехня. Ми бачили супутникові знімки. Ви випустили по ньому крилату ракету з відстані п’яти кілометрів.
— Ми забезпечували дотримання законодавства.
— У цивілізованих країнах, коли хтось робить щось, на вашу думку, незаконне, його за це не вбивають.
— А як чинять поліціянти, якщо порушник відмовляється виконувати їхній наказ у цивілізованій Америці? Відкривають вогонь — особливо, якщо він не білий.
— Отже, коли наступного разу в універмазі затримають китайську туристку, що вкрала пару колгот, ви не матимете нічого проти, якщо охорона її застрелить?
— Якщо вона злодійка, в Китаї нам її не треба.
Це була дуже незвична бесіда з китайським президентом, і Полін не знала, що відповідати. Китайські політики вміли бути ввічливо-агресивними. Чень же зовсім утратив самоконтроль. Проте вона вирішила зберігати спокій. Сказала:
— Ми не розстрілюємо людей за дрібні крадіжки, ви — теж. Але ми й не топимо неозброєні кораблі, навіть якщо вони порушують наше законодавство, і для вас це також неприпустимо.
— Це внутрішня справа Китаю, і ви не маєте права втручатися.
Жаклін Броді підняла папірець із написом: «Спитайте про докторку Лафаєтт». Полін промовила:
— Пропоную поговорити про вцілілу американку, докторку Джоан Лафаєтт. Вона повинна повернутися додому.
Чень сказав:
— Боюся, наразі це неможливо. До побачення, пані президентко.
Не встигла Полін нічого відповісти, як він урвав зв’язок. Екран почорнів, лінія замовкла.
Полін повернулася до решти.
— Епічно я обісралася, еге ж? — спитала.
— Так, — кивнув Ґас. — Епічно.
* * *
Полін вийшла з Овального кабінету й подалася в Резиденцію попрощатися з донькою та чоловіком.
Клас Піппи вирушав у триденну поїздку в Бостон, де мав провести дві ночі в готелі. У межах курсу історії учні побувають у музеї Кеннеді. Також планували відвідати Гарвардський університет і Массачусетський технологічний інститут. Екскурсію проводили випускники школи держдепівського району Фоґґі Боттом, котрі тепер навчалися там. Батьки учнів марили елітними вишами.
Адміністрація школи попросила двох батьків супроводжувати екскурсію та наглядати за порядком. Джеррі зголосився. За ним та Піппою, як і годиться, закріплять двох агентів Секретної служби. У школі до охорони звикли, оскільки там навчалися діти високопосадовців.
Джеррі зібрав собі невелику валізу. На всі три дні — один твідовий костюм, змінюватиме лише сорочки та спіднє. Піппа спакувала по два вбрання на день, тому їй знадобилося аж дві валізи й напхом напхана сумка. Коментувати доньчину поклажу Полін не стала. Її це зовсім не дивувало. Шкільна поїздка — завжди важлива соціальна подія, тож усі хочуть мати класний вигляд. Там починаються й закінчуються романи. Хлопці нишком проносять пляшку горілки, тож щонайменше одна дівчина виставить себе на посміховище. Хтось уперше закурить і виблює. Полін лише сподівалася, що минеться без поліції.