Думками вона повсякчас поверталася до вчорашнього вечора. Пересмикнулася на спогад про те, як гадала, буцімто ніхто не дізнається, якщо затягнути Ґаса в ліжко. У Білому домі такої інтрижки не приховаєш. Гасові довелося б іти від неї посеред ночі через численні коридори, далі прямувати хідником до машини й виїжджати з території, де б його достоту побачило з пів десятка охоронців та агентів Секретної служби, не кажучи вже про прибиральників та обслугу. І кожен з них замислився б, з ким це він був і чому затримався так допізна.
Навіть о дев'ятій вечора його від'їзд, певно, викликав кілька здивованих поглядів людей, котрі знали, що Джеррі та Піппи немає в місті.
Прогнавши з голови ці думки, вона зосередилася на безпеці Америки.
Вранці зустрілася з очільником адміністрації, міністром фінансів, головою об’єднаного комітету начальників штабів та керівником більшості Конгресу. Виступила з промовою перед власниками малого бізнесу на доброчинному обіді, з якого, як завжди, поїхала до початку трапези.
Перекусила канапками в компанії Честера Джексона. Він розповів їй, що влада В’єтнаму оголосила про намір супроводжувати всі нафто-пошукові судна військовими кораблями, озброєними російськими протикорабельними ракетами й навченими відстрілюватися.
Чесс також повідомив, що верховний керівник Північної Кореї заявив про відновлення миру після інспірованого Америкою заколоту на військових базах. Утім, додав Чесс, правда полягала в тому, що повстанці досі контролювали половину армії та всі ядерні боєголовки. На його думку, ілюзорний мир був тимчасовим.
Пообіді Полін зустрілася зі шкільною делегацією з Чикаго й обговорила з генеральним прокурором протидію організованій злочинності.
Надвечір проаналізувала з Ґасом і Сандіпом всі події дня. Соцмережі підхопили закиди Джеймса Мура, й інтернет-тролі писали, що Полін вважає двох убитих американців вигідною угодою.
Нові опитування свідчили, що рейтинги Полін та Мура зрівнялися. Через це їй захотілося здатися.
Ліззі повідомила, що Джеррі та Піппа повернулися, й Полін пішла в Резиденцію привітатися. Знайшла їх у Центральній залі, де Сайрус допомагав розібрати речі.
Піппа розповіла цілу купу новин. Вона розплакалася від знімків президента Кеннеді та Джеккі з Далласу. Один із гарвардських хлопців запросив Лінді Фабер разом з’їздити кудись на різдвяні канікули. Венді Боніта двічі наблювала в автобусі. Місис Ньюбіґін бубніла всю дорогу.
— А як стара буркотуха Джудд? — спитала Полін.
— Не так уже й погано було з нею, — відказала Піппа. — Вони з татом поладнали.
Полін зиркнула на Джеррі. Він здавався щасливим. Удавано буденним тоном спитала:
— А тобі сподобалося?
— Так. — Джеррі передав Сайрусу пакет із брудними речами. — Діти поводилися добре, я аж здивувався.
— А міз Джудд?
— Ми знайшли спільну мову.
Полін відчувала, що він бреше.
Його штучні голос, поза та вираз обличчя — усе виказувало, що він обманює. Він спав з Амелією Джудд у дешевому готелі в Бостоні, поки в іншому номері була його донька. І хоч доказів Полін не мала, інтуїтивно знала: вона вгадала. Здригнулася. Джеррі запитально глянув на неї.
— Холодний протяг, — сказала. — Мабуть, забули десь вікно зачинити.
Він промовив:
— Я ніби не бачив.
Чомусь зовсім не хотілося, щоб він здогадався про її підозру.
— Тож було весело, — бадьоро сказала Полін.
— Не те слово.
— Рада за вас.
Джеррі поніс валізу в спальню. Полін присіла біля Піппи допомогти розібрати одяг, але думками витала десь далеко. Роман Джеррі з міз Джудд міг бути несерйозною інтрижкою на одну ніч. Та разом з тим Полін питала себе, чи не винна в тому сама. Останнім часом вона дедалі частіше ночувала в спальні Лінкольна. Невже збайдужіла до сексу? Але й Джеррі ніколи не був аж надто активним. Отже, річ не в цьому.
Сайрус приніс помаду.
— Знайшов ось у речах першого джентльмена. Напевно, це ваше, — сказав він, простягнувши її Піппі, але вона відповіла:
— Я такою не користуюся.
Полін глянула на золотий тюбик, наче в руках дворецького був пістолет.
Сама вона ніколи не обирала цього кольору. І бренду теж. Швидко опанувала себе. Не можна, щоб Піппа про щось здогадалася. Узяла помаду в Сайруса.
— О, дякую, — мовила вона і швидко сховала її в кишеню піджака.
Розділ двадцять шостий