Він увесь час роззирався навсібіч, оглядаючи територію за собою. Прислухався, чи не галасують десь потривожені джихадисти. Будь-якої миті він міг почути крики й побачити світло.
Коли бак наповнився, подавання бензину припинилося автоматично. Абдул закрив бак, повісив шланг і погнав машину до воріт. Досі ніхто не сполошився. Він повернувся до цистерни й зняв шланг. Стягнув зашморг із пояса й міцно намотав на ручку, щоб бензин качався без упину й лився на землю.
Покинув шланг. Пальне побігло під машини, розтікаючись до самої огорожі. Абдул повернувся до своєї автівки.
Відчинив браму. Зробити це тихо було неможливо: іржавий метал скрипів і рипів, обертаючись на незмащених завісах. Проте Абдулові знадобилося лише кілька секунд.
Калюжа бензину розливалася по стоянці, й у повітрі стояв його важкий дух. Абдул спрямував машину на виїзд. Перед собою бачив освітлену місяцем дорогу в пустелі.
Залишивши двигун працювати, побіг до барака. Кія вже чекала на нього, тримаючи на руках Наджі. Той міцно спав. Біля її ніг стояли бутель води, стос із трьох ковдр і велика брезентова сумка, з якою вона виїхала з Трьох Пальм. У торбі лежало все необхідне для сина.
Абдул узяв пляшку та ковдри й побіг до машини, Кія — за ним.
Закинув усе в багажник. Кія вклала Наджі, загорнутого в ковдру, на заднє сидіння. Хлопчик запхав у рота великий пальчик і повернувся набік, навіть не розплющивши очей.
Абдул побіг до стоянки, де скрізь був розлитий бензин. Утім, він не був упевнений, що зможе спричинити велику пожежу. Мусив переконатися, що джихадисти за ними не поженуться, а для цього в них не мало лишитися жодної робочої машини. Тож підняв шланг і почав поливати автівки. Облив усюдиходи, пікапи й цистерну.
Побачив, що Кія вийшла з машини й наблизилася до огорожі. Бензин розтікався під парканом, виливаючись на стежку, і вона ступала обережно, уникаючи калюж. Спитала:
— Чого так довго?
— Ще хвилина.
Абдул облив дерев’яну будку охорони, щоб знищити ключі.
Заволав чоловічий голос:
— Що це за запах?!
То гукав охоронець із копальні. Він підійшов до паркана й світив ліхтарем на машини. Тепер до сирени залишилася щонайбільше хвилина. Абдул покинув шланг, який і далі розбризкував пальне.
Голос озвався знов:
— Мабуть, бензин протік!
Абдул нахилився, відірвав шмат тканини від халата. Змочив його в бензиновій калюжі й відійшов на кілька метрів. Дістав червону запальничку й підніс до ганчірки.
Охоронець копальні вигукнув:
— Насіре, що там у тебе робиться?!
Абдул відповів:
— Усе під контролем.
Чиркнув запальничкою.
Нічого не сталося.
— А ти хто такий?
— Я Насір, йолопе.
Абдул чиркнув ще, ще і ще. Запальничка не загорялася. Зрозумів, що газу нема: висох.
Сірників не мав.
Кія могла добігти до барака скоріше за нього. Він наказав їй:
— Швидко біжи в барак і принеси сірники. У Вахеда точно є. Тільки у бензин не вступи. Поквапся!
Вона побігла стежкою до барака.
Охоронець сказав:
— Брешеш. Насір — мій двоюрідний брат. Я знаю його голос. Ти — не він.
— Заспокойся. Від випарів горло дере.
— Я вмикаю сирену.
Раптом приєднався ще один голос:
— Що тут, в дідька, коїться?
Почувши легке шамкання, Абдул зрозумів, що це Мохаммед. Нічого дивного, адже це він відповідав за рабів, от його й послали розібратися. Підкрався непомітно.
Обернувшись, Абдул побачив, що Мохаммед дістав пістолет — дев’ятиміліметровий, який тримав професійною дворучною хваткою. Абдул сказав:
— Добре, що ти тут. Я почув бійку й прийшов подивитися. Хтось відчинив ворота й розлив бензин.
Краєм ока помітив, як із барака вибігла Кія. Зробив кілька кроків праворуч, щоб Мохаммед стояв між ним і Кією та не бачив її.
— Не підходь! — гарикнув Мохаммед. — Де сторож?
Кія підійшла до паркану за Мохаммедом. Абдул побачив, як вона нагнулася й підняла щось із землі: пачку з-під «Клеопатри».
— Насір? — спитав Абдул. — Він у будці, думаю, поранений. Але точно не знаю: сам тільки-но прибіг.
Кія чиркнула сірником і підпалила пачку. Сторож на копальні гукнув:
— Мохаммеде, ззаду!
Джихадист крутнувся й навів пістолет у той бік. Абдул стрибнув уперед, підчепив його, і наглядач упав у калюжу.
Кія присіла із запаленою пачкою та піднесла до бензину.
Він миттю спалахнув. Абдул хутко відскочив. Мохаммед перевернувся на спину й прицілився в нього, але втратив рівновагу й стріляв однією рукою, тому не влучив. Спробував піднятися, та не встиг устати, як його охопив вогонь. Вимочений у бензині, його одяг миттєво зайнявся. Перетворившись на живий смолоскип, Мохаммед закричав від болю й страху.