Абдул побіг. Відчував жар і боявся, що може бути занадто пізно рятуватися з пекла. Почув постріл і здогадався, що то сторож на копальні. Крутнувся між машинами, ховаючись за ними, помчав до воріт. Добіг до автівки й заскочив.
Кія вже сиділа всередині.
Увімкнув передачу й поїхав.
Від’їжджаючи, визирнув у дзеркало заднього огляду. Вогонь охопив уже всю стоянку. Чи пошкодить він машини? Щонайменше в них полопають шини. Та й ключі в будці поплавляться.
Увімкнув фари. Разом із місячним світлом вони допомогли йому знайти дорогу. Побачив купу каміння, що позначала роздоріжжя й звернув на північ. За три кілометри починався пагорб, на якому трохи раніше він сподівався заскочити в кузов до Якуба. Зупинився на вершечку, й вони обоє озирнулися.
Вогонь здіймався високо в повітря.
Перевірив телефон, але, звісно, сигналу не було. Вийняв із підошви трекер, одначе Хакім із партією кокаїну були далеко за межами досяжності. Відчинив бардачок і знайшов, як сподівався, роз’єм для зарядки телефона. Під’єднав до нього кращий апарат.
Кія спостерігала за ним. Досі вона ще не бачила сховку в підошві черевика й пристроїв, які він там тримав. Кинувши на нього холодний розумний погляд, спитала:
— Хто ти?
Він озирнувся на табір. Пролунав оглушливий вибух, і в повітря знявся височенний стовп полум’я. Здогадався, що то перегрілась і рвонула цистерна. Лишалося тільки сподіватися, що рабам вистачило розуму не наближатися до вогню.
Поїхав далі. Пічка автівки гріла салон. Не боячись переслідування, він міг дозволити собі їхати повільніше й зосередитися на дорозі, щоб не заблукати. Кія сказала:
— Вибач, що запитала. Мені все одно, хто ти. Головне, що ти врятував мене.
— І ти мене врятувала, — відповів Абдул. — Коли Мохаммед наставив на мене пістолет.
Але її запитання не йшло Абдулові з голови. Що він міг відповісти? Та й як йому бути з нею і дитиною? Щойно з’явиться зв’язок, муситиме одразу доповісти про все Тамарі, але подальших планів не мав, бо втратив сигнал партії кокаїну. І що вирішить робити далі Кія? Вона заплатила за перевезення у Францію, але туди було ще далеко, а грошей у неї не лишилося.
Одначе ситуація мала й певні переваги. Йому було вигідно подорожувати з Кією та Наджі. Побачивши Абдула разом із жінкою та дитиною, ворожі племена, підозрілі військові патрулі й поліція вважатимуть їх родиною. Поки вони з ним, ніхто навіть не запідозрить, що це офіцер ЦРУ під прикриттям.
У Триполі замаскований під офіс торговельної компанії «Ентреме-тьє і Ко» містився штаб ГДЗБ, у якому служив Таб. Абдул міг скинути Кію та Наджі там, і хай би це був чужий клопіт. ГДЗБ можуть повернути їх у Чад, або й навіть люб’язно доправити у Францію. Він знав, Кія цього хотіла б. «Так, — вирішив він, — треба їхати в Триполі».
До міста було приблизно тисяча кілометрів.
Зовсім скоро місяць заховався, але дорогу попереду яскраво освітлювали потужні фари. Абдулові трохи відлягло, коли на обрії з’явилася смужка світла — у пустелі настав день. Тепер можна було додати трохи швидкості.
Незабаром вони добулися до оази, де в крамничці продавали бензин у каністрах, однак Абдул вирішив не зупинятися. Бак був на три чверті повний. Їхав він повільно, через що покривав не дуже велику відстань, утім, і витрати пального були менші.
Прокинувся Наджі, й Кія дала йому води та хліба з великої брезентової сумки. Скоро хлопчик пожвавішав, і Абдул знайшов дитячі блокатори на задні дверцята й вікна, тож Кія дозволила сину скакати просторим заднім сидінням. Вона дістала улюблену синову іграшку, жовтий тягач, яким той радо взявся гратися.
Сонце підбилося вище, і в салоні автоматично ввімкнувся кондиціонер, даючи їм змогу спокійно їхати навіть у пікову спеку. У наступній оазі купили харчів і заправилися. Абдул перевірив телефон, та сигналу й досі не було. Пообідавши лавашем, інжиром та йогуртом, вирушили далі. Наджі затих — озирнувшись, Абдул побачив, що малий розлігся на задньому сидінні й спить.
Абдул сподівався знайти справжню дорогу та якесь місце, де можна зупинитися на ніч, та коли сонце покотилося до обрію, зрозумів, що спати доведеться в пустелі. Під’їхали до плескатої рівнини, де із землі стриміли кутасті кам’яні брили. Ще раз перевіривши телефон, Абдул побачив, що сигнал нарешті з’явився.
Негайно надіслав Тамарі звіти та знімки, які підготував за десять днів у таборі. Потім набрав її, але вона не взяла слухавки. Залишив голосове повідомлення на додаток до звітів, сказавши, що знищив транспорт джихадистів, але рано чи пізно вони знайдуть нові машини, тому військові мають завдати удару протягом одного-двох днів.