Монотонність стін пожвавлювали портрети американських джазових легенд, які тут повісили, либонь, за каденції Обами. «Навряд чи Рейґан фанатів від Вінтона Марсаліса», — подумала вона. Напрямок тунелю дублював колонаду вгорі, відтворюючи навіть її повороти. Закінчувався він сходами, що вели до потаємних дверей біля Овального кабінету.
Та Полін оминула Овальний кабінет і зайшла в затишну кімнатку, де, замість офіціозу, панувала цілком робоча атмосфера. Перечитала звіт про рейд на Гуфру в Сахарі, зауваживши, що й тут фігурували ті самі дві жінки: Сюзан Маркус і Тамара Левіт. Замислилася про північ-нокорейську зброю, знайдену в таборі, та загадкового чоловіка, що назвався Парк Чонхуном.
Подумки повернулася до розмови з Піппою. Пригадуючи власні слова, зрозуміла, що і вдруге відповіла б так само. Пояснювати свої мотиви дитині — чудова вправа, відзначила вона. Це допомагає очистити розум.
Проте головним відчуттям, що ніяк не полишало її, була самотність.
Украй малоймовірно, що колись їй доведеться вирішувати те, про що питала Піппа, — Боже збав! — але кожен день приносив усе нові й нові складні виклики. Від її вибору залежало, що чекає на людей: добробут або бідність, правда чи кривда, життя або смерть. Вона докладала максимум зусиль, але ніколи не мала абсолютної впевненості у власній слушності.
І не було нікого, хто міг би розділити з нею цей тягар.
* * *
Телефон розбудив Полін серед ночі. Годинник на шафці показував першу. Вона знову спала сама в Лінкольновій спальні. Узявши слухавку, почула голос Ґаса:
— Ми вважаємо, що Північна Корея готова завдати удару по Південній.
— Бляха, — лайнулася Полін.
— Невдовзі після півночі за нашим часом радіорозвідка зафіксувала пожвавлення комунікації в Корейській народній армії, на базі повітряних сил у Чунхві. Вище військово-політичне командування вже в курсі ситуації та чекає на вас у Ситуаційній кімнаті.
— Уже йду.
Полін встигла глибоко заснути, але довелося швидко прочуматися. Натягнула джинси й світшот, узулася. Сховала розкуйовджене волосся під кепку й побігла в підвал Західного крила. Поки дісталася туди, остаточно прокинулася.
Зазвичай, коли використовували Ситуаційну кімнату, вона бувала повна — усі місця зайняті, уздовж стін під екранами сиділи асистенти. Сьогодні ж там зібралося зовсім небагато людей: Ґас, Чесс, Луїс, голова адміністрації Жаклін Броді, директорка Національної розвідки Софія Маґліані та ще кілька асистентів. Часу скликати всіх просто не було.
На кожному столі стояв комп’ютер із гарнітурою для телефонного зв’язку. Луїс надів свою на голову, а щойно зайшла Полін, почав без усіляких передмов:
— Пані президентко, дві хвилини тому один з інфрачервоних супутників системи раннього попередження зафіксував запуск шести ракет з північнокорейської бази Сінорі.
Не встигнувши навіть сісти, Полін запитала:
— Де ракети тепер?
Ґас поставив перед нею чашку чорної кави з крапелькою молока — її улюбленої.
— Дякую, — промовила вона і зробила ковток, слухаючи Луїса.
— Одна не спрацювала й упала через кілька секунд після запуску. Решта п’ять полетіли в бік Південної Кореї. Одна вже розсипалася в повітрі.
— Причина відома?
— Ні, але з ракетами таке стається — нічого надзвичайного.
— Гаразд, продовжуйте.
— Спочатку ми думали, що вони летять на Сеул: столиця видавалася б цілком логічною ціллю. Однак ракети проминули місто й прямують до південного узбережжя країни. — Він показав на екран на стіні: — Цей графік, накреслений з радарів та інших джерел, дає змогу уявити, куди скерували ракети.
Полін побачила чотири червоні арки, накладені на карту Південної Кореї. Кожна закінчувалася стрілкою, що повільно тягнулася на південь.
— Я бачу дві потенційні цілі, — мовила вона. — Бусан і Чеджу.
Бусан, що на південному узбережжі, був другим найбільшим містом Південної Кореї з населенням три з половиною мільйони та великою військово-морською базою, на якій перебували корейські й американські сили. Однак значно менша, суто корейська база на курортному острові Чеджу, мала більшу символічну важливість, адже вчора неподалік неї знищили північнокорейський підводний човен.
Луїс сказав:
— Згоден. Скоро побачимо, котра з них. — Він підійняв руку, закликаючи всіх до тиші, й прислухався до того, що передавали йому в навушник. Потому сказав: — У Пентагоні кажуть, ракети пролетіли більш ніж половину Південної Кореї й досягнуть узбережжя за дві хвилини.