Уперше слово взяла Жаклін Броді:
— Проблема в тому, що в суспільстві виникне напруга.
Луїсові ці розмови про суспільну думку не сподобалися. Він був невеликий демократ.
— Треба готувати сили!
— Але зчиняти паніки серед народу теж непотрібно, — твердила Жаклін.
Полін поклала край дискусії.
— Луїс має рацію, — сказала. — Підвищіть рівень готовності. Хай Білл оголосить його вранці на пресконференції.
— Дякую, пані президентко, — мовив Луїс.
— Утім, Жаклін теж слушно зазначила, — вела далі Полін. — Необхідно пояснити людям, що загрози для США немає. Ґасе, думаю, вам треба виступити разом із Біллом, щоб заспокоїти народ.
— Так, мем.
— Я швидко в душ, тому забронюйте дзвінки на трохи пізніше. Головне — встигнути до завершення робочого дня в Східній Азії. Спати сьогодні більше не буду.
* * *
Джеймс Мур виступав на ранковій передачі каналу, який навіть не намагався претендувати на об’єктивність. Розмовляла з ним Керіл Коул, що полюбляла називати себе турботливою мамцею-консерваторкою, хоча насправді була звичайною расисткою. Полін встала з-за столу й пройшла в колишній Салон краси подивитися це шоу. За хвилину зайшла Піппа — з наплічником, готова до школи — і залишилася з нею.
Як і очікувала Полін, Керіл не ставила Мурові складних запитань.
— Далекий Схід — це як бандитський район, — промовив він у своєму народному стилі. — На чолі його — китайське кодло, яке думає, ніби може робити, що заманеться.
— А Корея? — спитала Керіл.
Полін прокоментувала:
— Не найскладніше запитання.
Мур відповів:
— Південна Корея — наші друзі, добре мати друзів у бандитському районі.
— А Північна?
— Верховний керівник — поганець, але він не сам, а належить до кодла, яким заправляють із Пекіна.
— До примітивного просто, — мовила Полін, — але страх як легко зрозуміти й запам’ятати його слова.
Мур вів далі:
— Південна Корея на нашому боці, тож ми повинні її захищати. Для цього там наше військо... — він затнувся, а тоді додав: — Кілька тисяч.
Полін сказала в телевізор:
— Цифра, якої ти не знаєш: двадцять вісім тисяч п’ятсот.
Мур провадив:
— Не було б там нашої армії, під китайцями опинилася б уся Корея.
Керіл прокоментувала:
— Тверезий погляд.
— Минулої ночі Північна Корея напала на наших друзів, знищила базу флоту і вбила купу людей.
Керіл зауважила:
— Президентка Ґрін скликала мирну конференцію.
— А яка з неї користь? — кинув Мур. — Коли тебе б’ють, треба не конференції скликати, а давати здачі.
— І як ви поквиталися б з Північною Кореєю, якби були президентом?
— Масованим бомбардуванням, яке знищить усі їхні військові бази.
— Ви про ядерні бомби?
— Навіщо ядерна зброя, якщо не плануєш її використовувати?
Піппа перепитала:
— Мені це почулося?
— Ні, — відповіла Полін. — А знаєш що... Він це щиро каже. Хіба не страшно?
— Це тупо.
— Це, мабуть, найтупіше твердження в історії людства.
— Хіба йому це не нашкодить?
— Сподіваюсь, нашкодить. Якщо вже й це не підірве його репутації, то я вже й не знаю, що зможе.
Коли згодом Полін повторила свій коментар Сандіпу Чакраборті, той попросив дозволу зацитувати його в пресрелізі до мирної конференції.
— Чому б ні? — погодилася Полін.
Увесь той день у кожнісінькому випуску теленовин наводили дві цитати:
«Навіщо ядерна зброя, якщо не плануєш її використовувати?»
і
«Це, мабуть, найтупіше твердження в історії людства».
Розділ тридцять другий
Місто Іадамес у лівійській оазі нагадувало чарівний палац із казки.
Білі будівлі з глини, соломи та пальмових колод у старовинному центрі сполучалися між собою, утворюючи одну величезну споруду. На першому поверсі між ними тягнулися тінисті аркади, а дахи, традиційно відведені для жінок, з’єднували невеликі місточки. Усередині вікна й дверні арки прикрашали вигадливі червоні візерунки. Наджі бігав там із превеликою радістю.
Його настрій поділяли Абдул та Кія. Ось уже майже тиждень ніхто не вказував їм, що робити, не намагався видурити гроші й не погрожував зброєю. Вони просувалися повільно, бо не поспішали до Триполі.
Нарешті обоє повірили, що жах скінчився. І хоч Абдул не втрачав пильності, постійно позираючи в дзеркало заднього огляду, чи за ними не женуться переслідувачі, й перевіряючи, чи поблизу на стоянці немає інших машин, жодної загрози він так і не зауважив.