А ось у Краю Жувачів сотня людей здатна виживати впродовж цілого року.
Президентку Ґрін зустрів генерал Вітфілд. У свої майже шістдесят він був круглолиций, огрядний і розмовляв надзвичайно м’яко, без жодного натяку на притаманну військовим агресію, тож Полін одразу зрозуміла: вбивати ворогів — себто виконувати безпосередній обов’язок вояка — йому зовсім не до душі. Саме через брак войовничості генерала й призначили на цю роботу.
Тут містився цілком собі справжній архів, до відвантажувального доку якого вели вказівники на стінах. Та щойно Вітфілд провів групу крізь невеликі бічні двері, як у приміщенні запанувала зовсім інша атмосфера.
Вони опинилися перед великими подвійними дверима, що пасували б радше в’язниці максимального рівня безпеки.
Кімнатка, в яку вели ті двері, виявилася тісною, з низькою стелею, а стіни здавалися ближчими, немов були півтора метра завтовшки. В ній стояла задуха: повітря було застояним.
— Це вибухостійке приміщення, призначене для захисту ліфта, — пояснив Вітфілд.
Зайшовши, Полін навіть припинила дратуватися через процедуру, яка, на її думку, була зовсім зайва. Її охопило лиховісне передчуття.
Вітфілд сказав:
— Пані президентко, з вашого дозволу ми спустимося до самого низу, а потім підіймемося назад.
— Дякую, генерале, я не заперечую.
Ліфт рушив униз, і Вітфілд гордовито повів:
— Мем, цей об’єкт гарантовано захистить вас, якщо зі США станеться будь-що з переліченого: епідемія чи пандемія, природна катастрофа, наприклад, зіткнення із Землею великого метеорита, заколот або інші заворушення, вторгнення традиційних військових сил, кібер-атака чи ядерна війна.
Якщо він мав на меті заспокоїти Полін переліком можливих катастроф, йому не вдалося. Навпаки, ці слова нагадали, що загибель цивілізації можлива — і через свою посаду їй доведеться ховатися під землею, щоби пізніше спробувати врятувати залишки людської раси.
Подумалося, що краще вже загинути на поверхні.
Ліфт спускався швидко і, здавалося, здолав чималу відстань, допоки почав сповільнюватися. Коли зупинився, Вітфілд пожартував:
— На випадок несправності ліфта є сходи.
Молодші члени групи всміхнулися, уявляючи, скільки доведеться йти пішки. А ось Полін пригадалося, скільки мусили бігти люди з охопленого вогнем Всесвітнього торговельного центру, і їй стало зовсім не до сміху. Гасові — також, відзначила вона.
Стіни були пофарбовані в заспокійливі кольори: природний зелений, приємний кремовий і ніжний блідо-рожевий, та попри все, це таки підземний бункер. Моторошне відчуття не полишало Полін під час огляду Президентського номера, бараків із рядами ліжок, лазарету, спортзалу, кафетерію та супермаркету.
Ситуаційна кімната була така сама, як під Білим домом, із довгим столом у центрі й рядами стільців обабіч. На стінах розміщувалися великі екрани.
— Тут можна отримати той самий відеосигнал, що й у Білому домі, і так само швидко, — сказав Вітфілд. — Ми здатні стежити за будь-яким містом світу, діставшись до його системи вуличного спостереження й камер безпеки. Наш військовий радар працює в реальному часі. Супутникові знімки, як відомо, досягають Землі за кілька годин, проте ми отримуємо їх одночасно з Пентагоном. Тож можемо впіймати сигнал будь-якого телеканалу, що допомагає в тих випадках, коли CNN або Al-Jazeera дізнаються новини раніше за спецслужби. Для програм іноземними мовами наша команда лінгвістів миттю зробить субтитри.
Під підлогою бункера містився резервуар дизельного пального, розміром з озеро, системи підігріву та охолодження й цистерна на двадцять мільйонів літрів води, яка поповнювалася з підземного джерела. На клаустрофобію Полін не страждала, але від думки, що можна застрягнути тут, поки вгорі гине світ, їй зробилося душно. Вона почула власне важке дихання.
Неначе прочитавши її думки, Вітфілд промовив:
— Повітря, яке надходить сюди знадвору, очищує система фільтрів, котрі не лише вибухостійкі, а й затримують забруднювачі — хімічні, біологічні та радіоактивні.
«Це все добре, — подумала Полін, — але як щодо мільйонів людей на поверхні, які не матимуть де сховатися?»
Наприкінці туру Вітфілд сказав:
— Пані президентко, у вашій службі сповістили, що ви не планували залишатися на обід, однак ми приготували дещо, раптом ви передумаєте.