Але це його не обходить. «Не будь дурнем, — подумав він. — Не можна зближуватися й допомагати нещасній вдові, хай би яка молода й гарна вона була — а надто якщо вона молода й гарна». Тому Абдул тільки кивнув на гараж і промовив:
— Он там.
Відтак повернувся до вдови спиною і відчинив дверцята машини.
— Дякую. Можна ще одне запитання? — мовила вона. Так легко її не здихатися. Не дочекавшись відповіді, вона продовжила: — Не підкажете, скільки він бере?
Абдулові не хотілося відповідати, не хотілося вплутуватися, але й проігнорувати її було неможливо. Зітхнувши, він скорився бажанню допомогти — хай би й просто дати дрібку корисної інформації.
— Дві тисячі доларів.
— Спасибі, — відповіла вона, але йому здалося, ніби він просто підтвердив те, що вона і без того знала.
Сума жінку зовсім не збентежила, розчарування на її лиці він не помітив. Отже, гроші має. Додав:
— Половина перед від’їздом, друга — в Лівії.
— О...
Вона замислилася: не знала, що платити треба частинами.
— Він каже, в оплату входять їжа, вода й ночівля. Усе решта—додатковим коштом. Це все, що я знаю.
Вона відповіла:
— Я вдячна за вашу доброту.
Знову всміхнулася до нього, тільки цього разу у вигині її губ читався тріумф. Абдул збагнув, що, хай як він старався, контроль над розмовою лишився за нею. Ба більше, їй вдалося вивідати максимум інформації. «Витягла з мене все, що хотіла, — скрушно подумав, проводжаючи її поглядом. — Оце так».
Сів у машину й зачинив дверцята.
Завів мотор і глянув, як вона минає столики, перетинає заправку й заходить у гараж.
Замислився, чи побачить її серед пасажирів через десять днів.
На тому ввімкнув передачу й поїхав геть.
* * *
Чомусь той торгівець сигаретами не бажав розмовляти з Кією й поводився холодно, байдуже. Однак вона розуміла, що серце в нього добре, та й, зрештою, він відповів на всі її запитання: сказав, де шукати Хакіма, підтвердив ціну й додав, що платню слід вносити двома частинами. Тепер вона почувалася впевненіше, бо краще обізнана.
Вона ніяк не могла розкусити цього чоловіка. У селі він поводився як типовий торгівець, готовий казати будь-що, лестити й фліртувати, тільки б розлучити людей з їхніми грошима. Сьогодні ж від його приязності й сліду не лишилося. Очевидно, що все це — гра.
Вона зайшла в гараж за заправкою. Надворі стояло три машини, напевно, на ремонті, хоч одній із них, здавалося, вже нічого не допоможе. Під стіною височіла піраміда зі старих шин. Бічні двері в будівлю були відчинені. Кія зазирнула всередину й побачила мікроавтобус із вибитими шибками.
І оце в ньому людей везтимуть через пустелю? Кію охопив жах. Дорога неблизька і небезпечна. Навіть прокол шини може стати фатальним. «Не треба й думати про таке», — сказала собі подумки.
До неї вийшов огрядний молодик у неохайному західному одязі. На його шиї вона помітила намисто грі-грі з бісеру й камінців, деякі були помережані релігійними та магічними словами. Прикраса мала боронити його від зла й завдавати страждання ворогам.
Він оглянув її з ніг до голови пожадливим поглядом.
— Чим завдячую такою приємністю? — усміхнено запитав Хакім.
Кія відразу зрозуміла, що з ним варто поводитися обережніше. Хай який бридкий, він вочевидь вважав, що жінкам перед ним важко встояти. Вона заговорила чемно, старанно приховуючи огиду:
— Я шукаю добродія на ім’я Хакім. Це часом не ви, пане?
— Так, я Хакім, — гордовито відказав той. — Усе це належить мені: заправка, майстерня, автобус.
Вона показала на бус:
— Дозвольте поцікавитися, чи це ним ви їздите в пустелю?
— Це добра машина. Щойно після ремонту, тому вона у відмінному стані. — Звузивши очі: — А чого це ви про пустелю питаєте?
— Бо я вдова, сама заробляти не можу, тому хочу виїхати в Європу.
Хакім вищирився:
— Я подбаю про вас, любонько. — Обійняв її за плече, і з-під його пахви засмерділо. — Покладіться на мене.
Вона відсторонилася, скидаючи його руку.
— Зі мною поііде двоюрідний брат Юсуф.
— Прекрасно, — кинув Хакім, хоч і помітно розчаровано.
— Скільки?
— А скільки у вас є?
— Грошей у мене нема, — збрехала вона. — Але я позичу.
Він їй не повірив.
— Це коштує чотири тисячі доларів. Щоб забронювати місце, необхідно заплатити зараз.
«Має мене за дурепу», — подумала.
Це було їй знайомо. Коли вона продавала катер, дехто з чоловіків намагався купити його за безцінь. Разом з тим, Кія швидко затямила, що сміятися зі скупої пропозиції не варто, хай би як кортіло. Потенційний покупець образиться, а якщо з ним так розмовлятиме жінка — піде зовсім розлючений.