— Я розумію. — Ввічливе запевнення від Ченя насправді було застереженням. Він хотів сказати, що американці повинні залишатися в Південній Кореї. Полін, власне, сподівалася втримати їх там, але давати обіцянки не хотілося. Сказала: — Мій державний секретар, Честер Джексон, прямує до Шрі-Ланки на зустріч із вашим міністром закордонних справ Ву Баєм та іншими. Дуже сподіваюся, що цей конфлікт вдасться завершити на конференції, якщо навіть не до її початку.
— Я теж.
— Прошу, як трапиться щось, на ваш погляд, неприйнятне або провокативне, не вагаючись дзвоніть мені о будь-якій порі дня або ночі. США та Китай не повинні вступати в цю війну. Це моя головна мета.
— І моя.
— Дякую, пане президенте.
— Дякую, пані президентко.
Щойно розмова закінчилася, генерал Шнайдер сказав:
— Північна Корея запустила крилаті ракети й підняла в повітря бомбардувальники.
Оглянувши присутніх у Ситуаційній кімнаті, Полін промовила:
— Чень чітко дав мені зрозуміти, що Китай не втручатиметься, якщо ми триматимемось оддалік Північної Кореї. З огляду на це й треба будувати нашу стратегію. Найкращий спосіб допомогти Південній Кореї — стримувати Китай.
Говорячи це, вона розуміла, скільки бруду виллють на неї в медіа Джеймс Мур із прибічниками.
— Так, мем. — Зазвичай агресивний Білл Шнайдер все ж усвідомлював, що так треба. Він зазначив: — Сили США готові діяти згідно із застереженням Ченя. Щойно буде ваш наказ, ми завдамо артилерійських ударів по північнокорейських військових об’єктах. Винищувачі на злітних смугах, готові перехопити бомбардувальники. Утім, на цій стадії ми не відряджатимемо пілотованих літаків у північнокорейський повітряний простір.
— Розгортайте артилерію.
— Слухаюсь, мем.
— Підніміть винищувачі в повітря.
— Слухаюсь, мем.
Увімкнулися нові екрани. Полін побачила пілотів, які бігли до літаків на базі Осан, що за п’ятдесят кілометрів від Сеула. Обвела поглядом кімнату.
— Ваші думки? Північна Корея здатна здолати такі сили?
Відповів Ґас.
— Навряд, але може трапитися будь-що, — промовив він, і Полін побачила, як присутні закивали головами. Ґас додав: — Єдина їхня надія — бліцкриг, який швидко відріже південнокорейські порти й аеродроми, унеможлививши перекидання підкріплення.
— Лише на мить уявімо: це сталося. Що можна зробити?
— Дві речі, але обидві потягнуть за собою нові загрози. Можна збільшити чисельність наших сил у регіоні: кораблів у Південнокитайському морі, бомбардувальників на базах у Японії, авіаносців на Ґуамі.
— Але Китай розглядатиме це як провокацію та подумає, що ми спрямовуємо зброю на них.
— Саме так.
— Який другий варіант?
— Ще гірший, — мовив Ґас. — Можна паралізувати північно-корейську армію ядерним ударом.
— До цього закликатиме Джеймс Мур завтра з телеекранів.
— І такий крок потягне за собою удар у відповідь: або від залишків північнокорейських ядерних сил, або ж, що значно гірше, від Китаю.
— Що ж, дотримуємося обраної стратегії, однак уважно стежимо за перебігом подій. Білле, попросіть Пентагон вивести на екран статистику літаків та ракет Північної Кореї: які вдалося збити, а які ще залишаються в повітрі. Ґасе, поговоріть із Сандіпом, нехай надає ЗМІ погодинні звіти. Простежте, щоб він був у курсі розвитку ситуації. Нехай державний департамент проконсультує іноземні посольства. А ще нам потрібні кава й канапки. Це буде довга ніч.
* * *
Коли в Східній Азії сіло сонце, а над Білим домом зажеврів світанок, генерал Шнайдер оголосив, що бліцкриг Північної Кореї провалився. Щонайменше половина ракет не досягнула цілей: частину збила ППО, інші вийшли з ладу після кібератаки на їхні системи, а деякі впали без очевидних причин. Винищувачі підбили кілька бомбардувальників.
Та попри те, жертв серед військових та цивільних — американців та південних корейців — було чимало. CNN транслював відео із Сеула й інших міст: частково — записи з південнокорейського телебачення, частково — із соцмереж. На них було видно зруйновані будинки й пожежі, серед завалів і згарищ медики допомагали пораненим і збирали тіла вбитих. Утім, усі порти та військові аеродроми працювали. Атака тривала, та в її результаті більше ніхто не сумнівався.
Полін була заряджена від кави й напруги, але вважала, що бачить швидке завершення. Коли Білл договорив, узяла слово:
— Гадаю, настав час запропонувати перемир’я. З’єднайте мене з президентом Ченем.