Жаклін узялася організовувати дзвінок. Білл уперто промовив:
— Пані президентко, в Пентагоні хочуть завершити ліквідацію північнокорейських військових сил.
— Віддалено зробити це не вдасться, — заперечила вона. — Для цього необхідно заходити на територію Північної Кореї, через що спалахне нова війна — з Китаєм, здолати який буде набагато важче, ніж Пхеньян.
Дехто з присутніх схвально забурмотів, і Білл неохоче погодився:
— Добре.
Полін додала:
— Та поки Північна Корея не погодилася припинити вогонь, бийте з усього, що є.
Він збадьорився.
— Чудова думка, пані президентко.
Жаклін сказала:
— Чень на лінії.
Полін узяла слухавку. Обмінявшись із Ченем кількома фразами, промовила:
— Удар Північної Кореї по Південній відбито.
Чень заговорив через перекладача:
— Агресія сеульського режиму проти Народно-Демократичної Республіки Кореї безпідставна.
Полін здивувалася. Під час попередньої розмови він поводився розважливіше, одначе зараз слово в слово повторював пропаганду. Вона сказала:
— Та попри те, Північна Корея програла бій.
— Корейська народна армія й далі рішуче боронитиме свою Республіку від ініційованих Америкою атак.
Полін затулила слухавку долонею.
— Я знаю Ченя. Він сам не вірить у цю маячню.
Ґас відповів:
— Думаю, з ним зараз у кімнаті силовики, які кажуть, що йому говорити.
Кілька присутніх погоджувально закивали головами. Попри ускладнення, вона мала донести свою позицію.
— Я вважаю, народи США та Китаю здатні знайти спосіб припинити убивства.
— Китайська Народна Республіка, звісно, розгляне вашу пропозицію.
— Дякую. Я прошу про припинення вогню. — Запала довга тиша. Полін додала: — І була б вдячна, якби ви передали ці слова своїм товаришам у Пхеньяні.
Запала мовчанка, і Полін здогадалася, що Чень закрив слухавку рукою та радиться зі старими комуністами, що зібралися в його резиденції на березі озера Джоннаньхай. Про що вони говорять? Нікому в Пекіні ця війна не потрібна. Північній Кореї не перемогти — це довели нічні події, — а Китай не бажав вступати у збройний конфлікт зі США.
Тягнучи час, Чень сказав:
— Ви можете гарантувати, що цю саму пропозицію приймуть у Сеулі?
— Авжеж, ні, — миттю відповіла Полін. — Південна Корея — незалежна держава. Та я зроблю все, щоб переконати президентку Но.
Після ще однієї тривалої паузи Чень промовив:
— Ми обговоримо це з Пхеньяном.
Полін вирішила натиснути на нього:
— Коли?
Цього разу відповідь була миттєва:
— Негайно.
Це вже говорив сам Чень, а не його радники, здогадалася Полін. Сказала:
— Дякую, пане президенте.
— Дякую, пані президентко.
Розмова скінчилася. Полін оголосила:
— У Пекіні щось змінилося.
Ґас пояснив:
— Коли починають стріляти, слово беруть військові, а в китайської армії радикальне керівництво.
Полін глипнула на Білла й подумала, що радикалізм притаманний усім силовикам. Відтак запропонувала:
— Що ж, час поговорити із Сеулом.
Жаклін промовила:
— Набираю президентку Но.
Комутатор з’єднав Полін із Сеулом, і вона почала:
— Це був страшний день, пані президентко, але південнокорейське військо виявило мужність і розбило агресора.
Уявила собі президентку Но: туго зібране сиве волосся, що відкриває високе чоло, колючий погляд чорних очей та зморшки навколо губ, що підкреслювали довгу історію конфлікту.
Но відповіла:
— Верховний керівник затямив, що не можна нападати на Південну Корею безкарно. — Зі щирого задоволення, що бриніло в її голосі, Полін здогадалася: Но має на увазі й замах на себе, в якому загинув її коханець, і події останніх годин. Відтак Но додала: — Висловлюю подяку сміливому та щедрому народу США за неоціненну допомогу.
«Ну, ось він, слушний момент», — подумала Полін.
— Час обговорити подальші кроки.
— Тут темніє, тому обстріли вщухли, але відновляться вранці.
Полін це не сподобалося.
— Або ж ми зробимо, щоб цього не сталося, — мовила вона.
— Як, пані президентко?
— Пропоную перемир’я. — На тому кінці дроту не відповіли. Щоб заповнити тишу, Полін сказала: — Наш державний секретар і міністр закордонних справ Китаю за кілька годин будуть на Шрі-Ланці, де зустрінуться з вашим урядником та його північнокорейським колегою. Найперше вони узгодять припинення вогню, а вже після того перейдуть до мирного врегулювання.
Президентка Но сказала: