— Якщо припинити вогонь зараз, Верховний керівник втримається при владі й матиме залишки зброї, тож і надалі становитиме загрозу для нас.
Звісно, це була правда. Полін мовила:
— Однак нічого не домогтися, продовжуючи кровопролиття.
Відповідь її шокувала:
— Не можу погодитися з вами.
Полін спохмурніла. Такого опору вона не очікувала. Що хотіла сказати цим Но?
— Ви розбили Північну Корею, — сказала вона. — Чого вам ще треба?
— Верховний керівник розв’язав цю війну, — відповіла Но, — але я її закінчу.
«О боже, — подумала Полін. — Вона хоче беззастережної капітуляції». Уголос же сказала:
— Припинення вогню — перший крок до завершення війни.
— Це унікальна нагода звільнити від кривавої тиранії співвітчизників із Півночі.
Серце Полін впало в п’яти. Верховний керівник і справді був кривавим тираном, але в президентки Но не стане потужностей скинути його всупереч бажанню Китаю.
— Який у вас план?
— Повне знищення північнокорейської армії та новий, неагресивний режим у Пхеньяні.
— Ми говоримо про окупацію Північної Кореї?
— За необхідності.
Полін навіть не допускала такої думки.
— США не виступатиме на вашому боці.
Відповідь Но приголомшила:
— А нам цього й не потрібно.
Корейські лідери не дозволяли собі таких випадів аж із п’ятдесятих. Якщо внаслідок цієї війни Північ та Південь об’єднаються, Сеулу доведеться мати справу з різким напливом двадцяти п’яти мільйонів голодних людей, незвиклих жити в капіталістичній економіці. Обіцянка возз’єднання принесла Но перемогу на виборах, а її гасло «До моєї смерті», окрім «не ніколи», могло означати й «не тепер». Утім, найбільшою проблемою були не економічні негаразди, а Китай.
Немов прочитавши її думки, Но сказала:
— Якщо ви не втручатиметеся, ми припускаємо, що Китай теж триматиметься осторонь. Скажемо, що розв’язання проблем Кореї — справа її народу, без залучення інших держав.
— Пекін не дасть вам установити в Пхеньяні проамериканський уряд.
— Знаю. Ясна річ, що спільне майбутнє Півночі та Півдня ми будемо обговорювати з союзниками та сусідами. Проте, на нашу думку, настав час Кореї об’єднатися й не бути пішаком у чужій грі.
Полін не вважала це здійсненним. Навіть ціна самої спроби буде занадто висока. Глибоко вдихнула.
— Пані президентко, я поділяю ваші почуття, але боюся, що така пропозиція небезпечна як для самої Кореї, так і світу.
— Я обіцяла возз’єднати країну. Такої нагоди не буде ще найближчі пів століття. Я не увійду в історію як президентка, що змарнувала свій шанс.
«Он воно що», — подумала Полін. Окрім помсти за коханого й дотримання передвиборчої обіцянки, вона переймалася тим, що залишить по собі. Їй уже шістдесят п’ять, тож замислилася про своє місце в історії. Вважає об’єднання Кореї своїм призначенням.
Полін більше не мала чого додати, тож сказала коротко:
— Дякую, пані президентко.
І поклала слухавку.
Оглянула присутніх. Вони всі чули розмову. Промовила:
— Наша стратегія врегулювання корейської кризи провалилася. Північ напала на Південь і зазнала поразки. Тепер Південь готує вторгнення. Моя мирна конференція померла, не встигнувши народитися. Президентка Но запланувала великий поворот у світовій політиці. — Полін замовкла, щоб усі повною мірою усвідомили серйозність її слів. Відтак повернулася до практичних дій: — Білле, вранці проведете прес-конференцію в Білому домі.
Шнайдер не вельми зрадів, але їй потрібно було, щоб це зробила людина у формі.
— Сандіп Чакраборті вам допоможе. — Мало не додала «і триматиме вас за руку, щоб ви не наплели дурниць», але стрималася. — Скажіть, що до нападу ми були готові й відбили його з мінімальними втратами. Дайте більше військових подробиць: кількість випущених ракет, збитих ворожих літаків, загиблих військових і цивільних. Можете повідомити, що цілу ніч я була на зв’язку з президентами Китаю та Південної Кореї. На політичні запитання не відповідайте, кажіть просто, що ситуація ще не до кінця зрозуміла, а ви — людина військова.
— Буде зроблено, мем.
— Якщо пощастить, маємо кілька годин на аналіз. Усі, будь ласка, викличте своїх заступників, а самі відпочиньте, поки Східна Азія спить. Я в душ. Зустрінемося тут увечері, коли в Кореї світатиме.
Полін підвелася, й усі за нею.
Перехопила погляд Ґаса і зрозуміла, що він хоче провести її. Подумала, що недобре давати йому аж такий очевидний привілей, тож просто відвернулася і вийшла.