Повернувшись у Резиденцію, прийняла душ. Хоч і освіжилася, але втоми не зняла. Їй конче треба було поспати, але спершу вона сіла на край ліжка, загорнута в рушник, і подзвонила Піппі спитати, як минають вихідні.
— У заторах ми їхали аж дві години! — мовила Піппа.
— Оце так, — відповіла Полін.
— Зате потім повечеряли й було весело. Уранці ми з Джозефіною їздили верхи.
— Який кінь був у тебе?
— Невеличкий поні Петрушка. Дуже жвавий, але слухняний.
— Пречудово.
— А тоді тато відвіз нас у Міддлбурґ по гарбузові пироги, і вгадай, кого ми там зустріли? Міз Джудд!
Полін відчула холодок у шлунку. Джеррі влаштував побачення з коханкою на День подяки. Отже, Бостон був не одноразовою інтрижкою.
— Отакої, — промовила вона, намагаючись говорити бадьоро, але не стрималася й додала: — Оце так збіг!
Сподівалася, Піппа сарказму не вловить. Донька, схоже, нічого не зрозуміла.
— Виявилося, вона приїхала на канікули до друга, власника винокурні неподалік Міддлбурґа. Тато пішов з нею на каву, а ми з Джо купили пироги. Зараз повертаємося додому, будемо разом із Джо допомагати її мамі начиняти індика.
— Так добре, що вам там весело.
Полін зрозуміла, що промовила це зовсім нерадісно.
Піппа була хоч і юна, але з добре розвинутою жіночою інтуїцією, тому пригнічений тон Полін нагадав їй, що мама аж ніяк не відпочиває. Запитала:
— А що там у Кореї робиться?
— Намагаюся зупинити війну.
— Ого. То вже є чого переживати?
— Залиште турботи мені. Я попереживаю за всіх.
— Хочеш побалакати з татом?
— Якщо він за кермом, не треба.
— Так, за кермом.
— Переказуй йому вітання.
— Обов’язково.
— Бувай, люба.
— Бувай, мамо.
Закінчуючи розмову, Полін відчула гіркий присмак у роті.
Джеррі й Амелія Джудд спланували це. У вихідні Джеррі знайде привід вирватися на побачення. Він зраджував Полін — тоді як вона щосили опиралася спокусі.
Де вона помилилася? Невже Джеррі помітив, що Ґас їй небайдужий? Контролювати почуття неможливо, вважала вона, та й не надто переймалася тим, що Джеррі симпатизує міз Джудд. А ось власні дії контролювати можна. Джеррі зрадив, а Полін — ні. У цьому вся різниця.
Була восьма — ранковий прайм-тайм. На одному з каналів точно буде інтерв’ю Джеймса Мура про ситуацію в Кореї. «Наче він щось тямить, — сердито подумала Полін. — Либонь і на карті тієї Кореї не знайде». Увімкнула телевізор і взялася клацати канали, поки не знайшла його на популістському ранковому шоу.
Мур був у замшевому піджаку з торочками. Це вже щось новеньке: він навіть не намагається пристосовуватися. Невже народові справді потрібен президент, схожий на слідопита з Дикого Заходу?
Розмову з ним вели Мія та Ітан. На початку Ітан сказав:
— Ви бували в Східній Азії, тому маєте розуміння тамтешньої ситуації.
Полін засміялася. Мур їздив у десятиденний тур Східною Азією і в Кореї був аж один день, більшу частину якого провів у п’ятизірковому готелі в Сеулі.
Мур відповів:
— Не корчитиму із себе експерта, Ітане, бо вже точно не вимовлю всіх тих чудернацьких назв... — Він витримав паузу, даючи ведучим посміятися: — Але вважаю, що без здорового глузду в цій ситуації ніяк. Північна Корея напала на наших союзників, тому відповідь повинна бути рішуча.
Полін промовила:
— Джиме, ти хотів сказати «ескалація»?
Він провадив:
— Будь-що інше тільки заохочує ворога.
Мія схрестила ноги. Як і всі жінки на цьому каналі, вона носила спідниці вище коліна. Сказала:
— Джиме, можете пояснити по-простому, що ви маєте на увазі?
— Я кажу про те, що Північну Корею можна знищити одним ядерним ударом хоч сьогодні.
— Звучить радикально.
Полін знову не стримала сміху.
— Радикально? — звернулась вона до екрана. — По-ідіотськи, ось як воно звучить.
Мур сказав:
— Це не лише швидко розв’яже нашу проблему, але й слугуватиме сигналом для решти. Так ми чітко покажемо: посунете на Америку — каюк вам.
Полін чудово уявляла, в якому екстазі зараз біснуються його прихильники. Але вона врятує від ядерного винищення навіть їх, хочуть вони того чи ні.
Вимкнула телевізор.
Нарешті була готова спати, але перед цим треба було зробити ще одну річ.
Вдягнула спортивний костюм і спустилася на поверх нижче. Там на посту Секретної служби знайшла молодого майора армії з атомною валізкою.
Це був брендовий дипломат Zero Halliburton, виготовлений з алюмінію і схований у шкіряний кейс. Нагадував звичайнісіньку валізу, окрім хіба що антенки, яка стирчала біля ручки. Привітавшись із чоловіком, Полін запитала в нього ім’я.