Подякувавши їй, вони вийшли. На вулиці Кія спитала:
— Навіщо нам знімки?
— Для документів.
Документів у Кії зроду не було. Вона не планувала проходити паспортний контроль на кордоні. Схоже, Абдул вважав, що до Франції можна дістатись легально. Та наскільки розуміла вона, це було неможливо. Інакше б не платила контрабандистам.
Абдул сказав:
— Скажи мені дати народження: свою та Наджі.
Назвала, і він наморщив лоба. «Запам’ятовує обидві дати», — здогадалась вона.
Однак тривога не полишала. Кія спитала:
— А ти чому не сфотографувався?
— Бо в мене є документи.
Але вона хотіла дізнатися інше.
— Коли ми з Наджі дістанемося до Франції...
— Так?
— Куди поїдеш далі ти?
Його погляд знову став напруженим.
— Не знаю.
Цього разу Кія вирішила натиснути. Відчула, що мусить почути конкретну відповідь. Не могла більше терпіти невизначеності.
— Ти поїдеш із нами?
Проте відповідь її не втішила.
— Іншалла, — мовив він. — На все воля Божа.
* * *
Пообідали в кафе. Замовили бегрир — марокканські млинці з манної крупи з медом і пряженим маслом. Наджі вони сподобалися.
За цим простим обідом Абдул відчув дещо дивне. Ніби тепло сонячного проміння, хміль від щойно випитого келиха доброго вина й трішки — музики Моцарта. Можливо, це і є воно, щастя?
За кавою Кія запитала:
— Ти американець?
Вона була дуже кмітлива.
— Чому ти так вирішила? — поцікавився він.
— Маєш багато грошей.
Хотілося розповісти їй правду, але поки що це було занадто небезпечно. Треба дочекатися завершення місії. Тому відповів:
— Мені треба пояснити тобі багато чого. Можеш почекати ще трохи?
— Авжеж.
Абдул досі не знав, чого очікувати в майбутньому, та сподівався, що до кінця дня зможе вирішити.
Повернувшись у готель, вони вклали Наджі спати, і Кія показала Абдулові куплені речі. Щойно вдягнула білі бюстгальтер і трусики, як обоє відчули, що мусять негайно покохатися.
Потому він убрався в новий костюм. Настав час повертатися в реальний світ. У Триполі не було штабу ЦРУ, зате ГДЗБ тут мав свій відділ, і Абдул призначив зустріч.
— Мені треба з деким зустрітися, — сказав він Кії.
Вона стривожилася, але прийняла його слова без нарікань. Абдул запитав:
— Зможеш побути тут сама?
— Звісно.
— Раптом що — дзвони мені.
Позавчора він купив Кії телефон і поповнив рахунок. Та ще жодного разу вона ним не скористалася.
— Я впораюся, не хвилюйся.
Умови в готелі були прості, та на стійці в холі Абдул помітив підставку з візитівками, на яких арабською зазначалася адреса, тож, виходячи, узяв кілька штук.
У центр викликав таксі. Було так добре знову вдягнутися по-американському. Костюм хоч і такий собі, але ніхто тут про це не здогадувався, до того ж він ніби нагадував, що Абдул — громадянин наймогутні-шої держави у світі.
Авто зупинилося біля непоказної офісної будівлі. На стіні коло входу висіли потьмянілі латунні таблички, на кожній — дзвінок, динамік і назва установи. Обравши «Ентреметьє і Ко», він натиснув на кнопку. Ніхто не озвався, але двері відчинилися, й Абдул зайшов.
Він покладав великі надії на цю зустріч, хоч і не був упевнений, що здобуде бажане. Абдул умів досягати свого на вулиці та в пустелі, але не з бюрократами. Утім, він вважав, що шанси отримати те, чого попросить, вищі за п’ятдесят відсотків. Та якщо вони впруться, він не зможе нічого вдіяти.
Наблизився до дверей на третьому поверсі. Постукав і зайшов. Там уже чекали Тамара й Таб.
Він не бачив їх кілька місяців, через це навіть трохи розчулився. Здивувався, що і вони теж.
Зі сльозами на очах Таб потиснув Абдулові руку, а Тамара міцно обійняла.
— Ви дуже хоробрий! — сказала вона.
Крім них, у кабінеті був ще один чоловік у темно-брунатному костюмі. Він стримано привітався французькою та поручкався, сказавши, що звуть його Жан-П’єр Мальман. Абдул припустив, що це старший офіцер розвідки в Лівії.
Коли сіли за стіл, Таб сказав:
— Щоб ви знали, Абдуле, викриття Гуфри стало найбільшим успіхом кампанії проти ІДВС.
Тамара додала:
— Крім того, що знищили Гуфру, ми отримали напрочуд багато цінної інформації щодо ІДВС: імена, адреси, місця зустрічі, знімки. А ще дізналися про роль Північної Кореї в підтримці тероризму на континенті. Це найграндіозніше досягнення розвідки в історії операцій у Північній Африці.
Увійшла елегантно вбрана секретарка з пляшкою шампанського і чотирма келихами на таці. Таб сказав: