— Відсвяткуймо це по-французькому.
Він відкоркував пляшку і налив усім.
— За нашого героя, — промовила Тамара, і всі випили.
Абдул відчув, що від останньої їхньої зустрічі на озері Чад стосунки між Тамарою і Табом змінилися. Якщо вгадав, і тепер вони — пара, треба негайно це обговорити. Тоді агенти м’якше відреагують на його прохання. Усміхнувшись, він сказав:
— То ви тепер разом?
Тамара відповіла:
— Так.
Обоє видавалися щасливими.
Абдул повів далі:
— Але ж працівникам розвідок різних країн...
Таб урвав його:
— Я звільнився. Допрацьовую останні дні. Далі повертаюсь у Францію та беруся до сімейної справи.
Тамара продовжила:
— А я переводжуся в паризький штаб ЦРУ. Філ Дойл схвалив мою заяву.
Таб додав:
— А мій бос, Марсель Лавеню, рекомендував Тамару тамтешньому керівнику ЦРУ, з яким міцно дружить.
— Бажаю вам усього найкращого, — мовив Абдул. — Ви чудова пара, певен, у вас будуть дуже гарні діти.
Вони знітилися, і Тамара промовила:
— Я не казала, що ми одружуємось.
Тепер уже настала Абдулова черга ніяковіти:
— Щось я занадто старомодний, вибачте.
— Не треба перепрошувати, — запевнив Таб. — Просто до цього ще не дійшло.
Тамара швидко змінила тему:
— А зараз, якщо ви готові, ми повернемо вас у Нджамену. — Абдул не відповів, і вона додала: — Певно, вас розпитуватимуть дуже прискіпливо, кілька днів. Потому дадуть довгу відпустку.
«Ось воно», — подумав Абдул.
— Я тільки радий надати всю наявну в мене інформацію, — почав він. Це була неправда, але доводилося вдавати. — Так само не можу дочекатись відпустки. Проте моя місія ще не завершена.
— Не завершена?
— Я хочу знайти слід. Партія наркотиків не в Триполі — я перевірив трекером. Отже, я майже переконаний, що вона перетнула Середземне море.
Тамара сказала:
— Абдуле, нам вистачить і того, що є.
Втрутився Таб:
— Та й вантаж може бути де завгодно в Південній Європі: від Гібралтару до Афін. Це тисячі кілометрів.
— Але деякі місця імовірніші за інші, — заперечив Абдул. — Ось, приміром, південь Франції має непогано розвинену інфраструктуру для імпорту й поширення наркотиків.
— Однаково завелика площа.
— Не зовсім. Якщо їхати трасою, що тягнеться уздовж узбережжя — коли не помиляюся, вона називається корніш, — можна впіймати сигнал. Так ми дізнаємося, хто очолює кокаїнові транші по той бік. Не можна втрачати такої нагоди.
Озвався Жан-П’єр Мальман:
— Ми тут не для того, щоб ловити наркоторгівців. Наша ціль — терористи.
Але ж гроші йдуть із Європи, — наполягав Абдул. — Усю цю операцію фінансує молодь, що купує наркотики в клубах. Будь-яка шкода, яку ми завдамо їм у Франції, вплине на всі операції ІДВС, вартість яких навіть вища, ніж золотої копальні в Гуфрі.
Мальман сказав недбало:
— Такі рішення має ухвалювати керівництво.
Абдул похитав головою:
— Не можна зволікати. Вони знайдуть передавач, коли почнуть відкривати мішки з кокаїном. Можливо, це вже сталося, та коли ні й нам пощастило, це однаково лише питання часу. Я хочу завтра ж вирушити у Францію.
— Я не можу дати дозволу на таке.
— А я і не прошу. Мій наказ це передбачає. Якщо ж помиляюся, мене відкличуть із Франції. Але я туди поїду.
Мальман тільки знизав плечима, здаючись. Тамара спитала:
— Абдуле, ми можемо якось допомогти вам?
— Так.
Перейшли до делікатної частини, проте він заздалегідь обміркував, як саме висловить своє прохання.
Поплескав по кишенях у пошуках ручки, аж тут згадав, що вже давно не носить її із собою.
— Можна мені, будь ласка, аркуш паперу й олівець? — Поки Мальман шукав, Абдул продовжив: — Разом зі мною з Гуфри втекло двоє інших бранців: мати з дитиною — нелегальні мігранти. Я використовував їх для прикриття, видаючи за свою сім’ю. Це чудова легенда, тож я б хотів і далі скористатися нею.
— Ідея справді непогана, — погодилась Тамара.
Мальман приніс олівець і папір. Абдул записав: «Кія Хаддад, Наджі Хаддад» і додав дати народження. Відтак промовив:
— Мені потрібні справжні французькі паспорти для них.
Як і в кожній секретній службі світу, в ГДЗБ могли зробити паспорт будь-кому.
Глянувши на написане, Тамара запитала:
— У них ваше прізвище?
— Ми вдаємо сім’ю, — нагадав їй Абдул.
— А, так, звісно, — промовила Тамара, та Абдул бачив, що вона про все здогадалася.
Мальман, якому Абдулів план вочевидь не подобався, сказав: