Його провели в кабінет командира — незручне місце з дешевими меблями й лінолеумовою підлогою. Через кепські вентиляцію та опалення там було холодно й душно водночас. На Кая вже чекало троє людей в одностроях північнокорейських генералів, доповнених великими кашкетами, які завжди здавалися йому карикатурними. З іншого боку стояв четвертий генерал, якого Кай упізнав: це був Хам.
Середній із трійці виступив наперед, представився Пак Чеджіном і, відрекомендувавши решту, повів усю групу у внутрішній кабінет.
Знявши кашкета, Пак сів за простий стіл, на якому не було нічого, крім телефона, і жестом наказав Каєві зробити те саме. Хам зайняв стілець у кутку кабінету, решта двоє генералів стали обабіч Пака, додаючи йому авторитетності. Кай поглянув на ватажка повстанців: невисокий худий чоловік близько сорока років з коротко стриженим ріденьким волоссям — він нагадував Наполеона в середньому віці.
«Той, хто молодим дослужився до генерала, — подумав Кай, — має бути сміливим і розумним». А ще, напевно, гордовитим і вразливим до найменших натяків, буцімто співрозмовник — вискочень. Отже, найкраща стратегія — говорити максимально чесно, водночас лестячи йому.
Пак повів мову корейською, Кай — китайською, а Хам перекладав.
Пак почав:
— Поясніть, чому ви тут.
— Як військовий ви любите одразу переходити до справи, тож я зроблю так само, — зазначив Кай. — Скажу як є. Пріоритет Китаю — не допустити встановлення Америкою контролю над Кореєю.
Пак обурився:
— Цю країну не повинен контролювати ніхто, крім корейського народу.
— Ми згодні, — одразу відповів Кай, хоч це була й не зовсім правда. Пекін прагнув до спільного китайсько-корейського контролю, принаймні на якийсь час, але ці подробиці можна було відкласти на пізніше. Кай провадив: — Питання тільки в тому, як цього досягнути.
Пак зневажливо скривився.
— Це станеться й без допомоги Китаю, — мовив він. — Пхеньянський режим на межі краху.
— Правда. Радий, що у нас спільне бачення. Це добрий знак. — Пак мовчки чекав. Кай сказав: — Тепер ми підійшли до питання, ким замінити уряд Верховного керівника.
— Немає про що думати. Це буде уряд Пака.
«Жодного натяку на фальшиву скромність», — подумав Кай. Але то був лише фасад. Якби Пак справді вірив, що не потребує допомоги Китаю, то не погодився б на зустріч. Заглянувши йому в очі, Кай просто сказав:
— Можливо.
І став чекати його реакції.
Запала тиша.
Спершу Пак розлютився й збирався заперечити. Та вже скоро його вираз змінився, і він потамував гнів.
— Можливо? — спитав він. — А які ще варіанти?
«Це вже прогрес», — подумав Кай.
— Їх кілька, і більшість не найприємніші, — промовив він. — Переможцем тут може вийти Південна Корея, США або Китай, але це ще не все. — Нахилившись ближче, заговорив напружено: —Якщо ви хочете, щоб ваше бажання здійснилося і Кореєю правив її народ, доведеться укласти союз із кимось.
— Навіщо мені союзники?
Кай відзначив слово «мені». Якщо Хам перекладає буквально, то в баченні Пака він сам і був повстанням.
— Я перемагаю, — сказав він, підтвердивши здогад Кая.
— Так і є, — погодився Кай захопленим тоном. — Але поки що ви боролися лише з пхеньянським режимом, який є найслабшим з усіх сил, залучених у конфлікт. Добити його неважко: сьогоднішній авіа-удар завдав їм фатальної шкоди. Одначе протистояти Південній Кореї або США буде значно складніше.
Пак немовби образився, але Кай бачив, що він не може заперечити логіки його слів.
Із суворим виразом обличчя генерал спитав:
— Ви тут із пропозицією?
Кай не мав повноважень робити пропозиції, однак не сказав цього.
— Є спосіб, у який ви зможете взяти під контроль усю країну й здобути надійну оборону від подальших нападів Південної Кореї та США.
— І що ж це за спосіб?
Кай замовк, ретельно добираючи слова. Вони підійшли до критичного моменту в розмові. До того ж він перевищував свої повноваження і діяв на власний розсуд. Сказав:
— По-перше, негайно завдайте удару по Пхеньяну всією зброєю, крім ядерної, й візьміть владу у свої руки.
Пак ніяк не відреагував, адже й без того планував зробити це.
— По-друге, необхідно, щоб Пекін визнав вас президентом Кореї.
Очі Пака засяяли: він уявив себе законним президентом країни. Безперечно, це була його давня мрія, і ось Кай пропонує йому посаду й підтримку Китаю.
— І по-третє, оголосіть безумовне одностороннє припинення вогню у війні з Південною Кореєю.
Пак насупився.
— Одностороннє?