— Зазвичай ти попереджаєш заздалегідь, що будеш пізно.
— Вибач, — сказав Кай. — Я був там, де немає зв’язку. Усе добре?
— Якщо не рахувати вечері, то так.
Кай зітхнув.
— Приємно чути твій голос. І усвідомлювати: про мене хтось турбується. Так я відчуваю, що мене кохають.
— Тебе кохають, сам знаєш.
— Просто хотів, щоб мені про це нагадали.
— Тепер я плачу. Коли приїдеш?
— Не знаю. Ти чула новини?
— Які? Я вчила роль.
— Увімкни телевізор.
— Хвилинку. — Перегодом вона сказала: — Що? Північна Корея бомбардувала Японію?
— Ось тепер ти розумієш, чому я затримуюся допізна.
— Звісно-звісно. Але як скінчиш рятувати Китай, знай, що я чекатиму в теплому ліжечку.
— Найкраща винагорода.
Вони попрощалися.
Доїхавши до Джоннаньхаю, автівка Кая пройшла перевірку й зупинилася біля палацу. Дорогою до входу він щільніше загорнувся в пальто. Сьогодні в Пекіні було холодніше, ніж у Йонджодоні.
Минувши пост охорони, Кай спустився сходами в Оперативний штаб у підвалі. Навколо подіуму так само стояли столи з комп’ютерами, тільки цього разу людей було більше, як під час справжньої війни. Панувала тиша, яку порушувало лише тихеньке жебоніння, схоже на вуличний рух. Навряд чи сюди долинали звуки з вулиці, тому Кай припустив, що це працює вентиляційна система. Тут стояв запах дезінфікаторів, як у лікарні. Кай здогадався: повітря ретельно очищують, оскільки приміщення призначалося для роботи навіть у разі отруєння, зараження чи радіоактивного забруднення міста.
Зберігаючи тишу, всі дослухалися до обох сторін телефонної розмови. Перший із голосів належав президентові Ченеві. Другий звучав мовою, котру Кай визначив як японську. Третій був перекладача, який сказав:
— Я радий нагоді поговорити з президентом Китайської Народної Республіки.
Навіть у перекладі слова звучали геть нещиро.
Чень промовив:
— Пане прем’єр-міністре, запевняю вас, що ракетний удар, завданий Пхеньяном, не схвалював і не погоджував уряд Китаю.
Вочевидь президент Чень розмовляв з Ейко Ісікавою, прем’єр-міністром Японії. Як і Кай, Чень сподівався запобігти різкій реакції Токіо на ракетну атаку. Китай досі намагався уникнути війни. І це було добре.
Поки слова Ченя перекладали японською, Кай тихенько підійшов до платформи, вклонився президентові й сів за стіл.
З Токіо відповіли:
— Це мене зовсім не заспокоює.
Чень одразу ж перейшов до головного:
— Якщо ви погодитеся зачекати кілька годин, то побачите, що ця неприпустима атака не потребує вашої відплати.
— Що дає вам підстави говорити так?
Щось у тому запитанні насторожило Кая, але він не став зациклюватися на ньому й уважно слухав.
Чень відповів:
— Упродовж наступної доби режиму Верховного керівника настане кінець.
— І хто ж посяде його місце?
— Даруйте, але я не можу розкривати подробиць. Можу тільки запевнити, що людей, відповідальних за те, що сталося сьогодні в Японії, усунуть від влади й покарають.
— Розумію.
Решта розмови тривала в тому самому дусі аж до завершення — Чень намагався запевнити Ісікаву, а той не надто йому вірив.
Кай знову прокрутив у голові запитання: «Що дає вам підстави говорити так?» Ніл висловився точнісінько так само. Це був спосіб уникнути прямої відповіді: вочевидь мовець дуже пильнував, бо мав що приховувати. Ніл та Ісікава — обидва зовсім не здивувалися новині про завтрашнє знищення пхеньянського режиму, неначебто й самі знали, що він приречений. Але як те можливо? Сам Пак зважився на це лише кілька годин тому.
Отже, ЦРУ та японська влада знали таке, про що не здогадувався Кай. Для керівника розвідки це неприпустимо. Що ж воно може бути?
Раптом йому сяйнула думка — настільки несподівана, що її складно було навіть сформулювати.
Слово взяв генерал Хван, проте Кай його не слухав. Підвівся, відійшов від столу — виявивши цим таку неповагу до промовця, що всі присутні здивовано зсунули брови, — і зійшов із платформи. Набрав Чіна.
— Прогляньте останні супутникові знімки Північної Кореї, — тихо сказав він, ідучи від платформи. — Вони повинні бути чіткі: небо було безхмарне ще кілька годин тому під час мого візиту туди. Мене цікавить територія на південь від Пхеньяна до Сеула, зокрема дорога між містами, яку вони називають Трасою возз’єднання. Коли знайдете знімок гарної якості, виведіть його на екран оперативного штабу, обов’язково так, щоби північ була зверху.
— Виконую.
Кай повернувся за стіл на підвищенні. Хван досі говорив. Кай не зводив очей з екранів. За кілька хвилин на одному з них з’явилося фото, зроблене вночі. Чорноту порушувало два скупчення світла: на півдні та півночі — дві корейські столиці. Між ними пролягала темрява.