Здебільшого.
Придивившись уважніше, Кай помітив чотири вузенькі смужки світла, занадто довгі, щоби бути природним явищем. Це світилися фари колон техніки. За його оцінкою, кожна простягалася на сорок-п’ятдесят кілометрів. Себто там були сотні машин.
Тисячі.
Ось і пояснення, чому Ніл та Ісікава не здивувалися. Вони не довідалися про намір Пака напасти на Пхеньян, а знали, що знищити режим сьогодні ж зібралася інша сила.
Решта присутніх за столом повернула голови в бік екрана, втрачаючи інтерес до слів Хвана. Навіть президент глянув.
Зрештою генерал замовк.
Чень запитав:
— На що ми зараз дивимося?
— На Північну Корею, — відповів Кай. — Оті смуги світла — це колони техніки. Усього їх чотири. Вони рухаються на Пхеньян.
Міністр оборони Кон Джао сказав:
— З фото можна зробити висновок, що там чотири дивізіони, кожен рухається двома колонами, разом приблизно двадцять п’ять тисяч особового складу й декілька тисяч машин. Демілітаризована зона між Північчю та Півднем — мінне поле завширшки два-три кілометри, яке вони вже подолали, певно, проклавши широкі канали. Тобто йдеться про давно сплановану операцію. Водночас припускаю, що зараз на передмостових укріпленнях і вузьких ділянках траси для розчищення шляху головним силам висаджується десант. Імовірно — ще й на узбережжі. Можемо спробувати підтвердити це.
Чень сказав:
— Ви не поточнили, чиє військо.
— Думаю, південнокорейське.
— Отже, це вторгнення, — промовив Чень.
— Так, товаришу президенте, — відказав Кон, — це вторгнення.
* * *
Лише після першої ночі Кай нарешті ліг у ліжко біля Тін. Перевернувшись набік, вона обійняла його й пристрасно поцілувала, а тоді знову заснула.
Він заплющив очі й пригадав події останніх годин. В оперативному штабі точилася запекла дискусія щодо того, як необхідно відповісти на південнокорейське вторгнення. Нараз Каєві переговори з Паком втратили будь-яке значення. Тепер про припинення вогню не могло бути й мови.
Оборонний договір з Північною Кореєю залишав відкритими декілька варіантів. Каїв батько Чан Дзяньдзюнь та генерал Хван запропонували ввести китайські сили для захисту Північної Кореї від Півдня. Тверезіші голови зауважили, що тільки-но там з’явиться армія Ченя, американці не забаряться зі своєю, і два війська зустрінуться на полі бою. На радість Каєві, цю небезпеку розуміла більшість присутніх за столом і не бажала платити таку високу ціну.
Пак смертельно ослабив Верховного керівника. Його власна повстанська армія була сильна й готова до бою. З дозволу присутніх Хван особисто зателефонував Пакові, розповів усе, що знав про вторгнення, й заохотив бомбардувати південнокорейські колони. Радари показали, як Пак негайно зробив це, не припиняючи наступу на Пхеньян.
Повстанці свої ракети досі берегли, тож мали їх удосталь, і це допомогло зупинити колони.
Чудовий перший крок.
Китай посилати власне військо не збирався, зате обіцяв, що на світанку почне надавати заколотникам усе необхідне: ракети, дрони, вертольоти, винищувачі, артилерію, автомати й необмежену амуніцію. Повстанці вже контролювали половину країни, а решту захоплять за наступні години. Та вирішальною подією стане битва за Пхеньян.
Такий розвиток подій здавався ліпшим із найгірших. Якщо японці поведуться розумно, війну вдасться втримати на Корейському півострові.
Президент Чень пішов поспати, як і більшість присутніх, залишивши тільки тих, хто мав терміново спланувати логістику постачання величезної кількості озброєння через кордон.
Засинаючи, Кай подумав, що Китай міг би вчинити й набагато гірше.
Коли прокинувся, насамперед подзвонив у Ґвоаньбу й поговорив з очільником нічної зміни Фань їму. Той повідомив утішні новини: повстанці затримали Верховного керівника, а генерал Пак облаштував штаб у символічній резиденції на півночі Пхеньяна. Втім, південнокорейська армія виявилася міцним горішком і відновила наступ на столицю.
У ранкових новинах на китайському телебаченні оголосили: Верховний керівник був змушений подати у відставку через проблеми зі здоров’ям, а генерал Пак обійняв його посаду; президент надіслав листа новому керманичу, в якому висловив підтримку й запевнив у відданості Китаю договору про оборону між двома державами; вторгнення південнокорейських сил наштовхнулося на рішучий опір хороброї Народної армії Кореї.