Усе, як і очікував Кай, проте другий сюжет занепокоїв його. Там показували розлючених японських націоналістів, які рано-вранці зібрали мітинг у Токіо, реагуючи на бомбардування. Журналісти відзначили, що серед японців уже почали ширитися антикорейські настрої, які вправно роздмухували пропагандисти-расисти, тоді як противага їм була досить слабка, та й то хіба з боку японської молоді — поцінову-вачів корейського кіно та попмузики. Перед однією з кіотських шкіл побили вчителя — етнічного корейця. В інтерв’ю лідер праворадикаль-ного руху нестямно хрипів, закликаючи до війни з Північною Кореєю.
Прем’єр Ісікава скликав засідання Кабміну на дев’яту. Протестуваль-ники тиснутимуть на уряд закликами до рішучих дій, однак президентка Ґрін робитиме все задля стримування Японії. Кай сподівався на поміркованість Ісікави.
У машині дорогою у Ґвоаньбу ознайомився зі звітами військової розвідки щодо розвитку бою за Пхеньян. Схоже, південнокорейські загарбники просувалися швидко й уже навіть перейшли до облоги столиці. Більше він сподівався дізнатися від генерала Хама.
Діставшись роботи, увімкнув телевізор і відразу ж побачив японського прем’єра, що розпочинав пресконференцію після засідання кабінету міністрів.
— Пхеньянський режим почав війну проти Японії, і я не маю іншого вибору, крім як наказати Силам самооборони підготуватися до відбиття агресії Північної Кореї.
Авжеж, у його словах був підтекст. Дев’ята стаття конституції Японії забороняла владі вступати у війну. Однак країна мала право на самозахист. Тому будь-які дії японської армії слід було подати саме як оборону.
Проте заява шокувала з іншої причини. Від кого вони зібралися захищатися? Боротьбу за Північну Корею вели між собою дві армії, жодна з яких не відповідала за вчорашнє бомбардування. Режиму, який це зробив, більше не існувало.
Голова японського департаменту переказав Каєві слова китайських розвідників у Токіо. Японські та американські військові бази активізувалися, однак зовсім не було схоже, щоб вони готувалися до війни. Японські винищувачі проводили розвідку, але бомбардувальників не підіймали. Есмінці залишалися в портах, у пускові установки не заряджали ракет. Ці слова підтверджували супутникові знімки. Здавалося, все спокійно.
Із Пхеньяна зателефонував генерал Хам.
— Націоналісти програють, — повідомив він.
Цього Кай і боявся.
— Чому?
— Південних корейців занадто багато, і вони дуже добре озброєні. Допомогу з Китаю ще не всю доправили, а танки з баз на сході досі в дорозі. Час спливає невблаганно.
— Що хоче робити Пак?
— Збирається попросити Пекін ввести військо.
— Ми відмовимо. Нам не треба, щоб сюди втягнулися ще й американці.
— Тоді Південна Корея забере Пхеньян.
Це також було неприпустимо.
Зненацька Хам промовив:
— Мені вже треба йти.
І поклав слухавку.
Кай подумав, що для Пака просити допомоги в китайців — приниження. Але що тоді робити ватажкові заколотників? Міркування Кая перервав виклик у конференц-залу. Японія перейшла до дій.
З бази Наха на Окінаві злетіло дванадцять винищувачів, що взяли курс на захід і вже за кілька хвилин розпочали патрулювання Східно-китайського моря між Окінавою та Китаєм. Покружляли над невеликою групою безлюдних острівців та скель під назвою Дяою, за майже тисячу кілометрів від Японії, але всього триста — від Китаю. Попри те, Японія вважала їх своєю територією та іменувала островами Сенькаку.
Китайські літаки теж були над Східнокитайським морем, і Кай дивився відео з них. Побачив острови, що стирчали з води, наче недбало розкидані там давніми богами. Щойно японські винищувачі опинились над ними, з-під води виринуло дві ударні субмарини класу «Сорю».
Невже японці вирішили скористатися моментом, щоб заявити про своє право на цю купку камінців посеред моря?
Кай дивився, як японські моряки на надувних човнах висадилися на вузькому пляжі й заходилися вивантажувати щось схоже на ручні ракетниці. Вийшовши на одну з нечисленних рівних ділянок, вони встановили японський прапор.
За наступні кілька хвилин напнули намети й розгорнули польову кухню.
З нижнього поверху зателефонував голова японського департаменту й повідомив, що їхні військові як «запобіжний захід» облаштовують базу на островах Сенькаку, котрі — підкреслюють вони — є японською територією.
Наступної хвилини Кая викликали в Джоннаньхай.
У машині він дочитував звіти й переглядав відео. Водночас одним оком зиркав на зображення з радарів, які мав у телефоні. Бою не було. Поки що обидві сторони просто розмахували кулаками.