Полін обурило побачене й гордість, з якою китайці це демонстрували.
— Жах, — сказала вона.
Луїс Рів’єра відповів:
— Погроза наприкінці означає, що одного сталевого кільця буде замало, адже там багато таких спірних островів. Я не впевнений, що вдасться оточити їх усі.
— Добре, та я не збираюся нагнітати, — мовила Полін. — Мені потрібне щось більше за сталеве кільце, але менше, ніж ракетний удар по материковому Китаю.
На це Луїс уже мав відповідь:
— Літак, який випустив ракету, злетів із китайського авіаносця «Фудзянь». У нас є чим його потопити.
— Це правда, — погодився Білл Шнайдер. — Вистачить і однієї проти-корабельної ракети дальнього радіуса, проте по такій великій цілі, про всяк випадок, доведеться випустити кілька штук. Їхня дальність становить п’ятсот кілометрів, а тут навіть ближче. Бувають різновиди, призначені для запуску з кораблів та літаків, і в нас є обидва.
Луїс сказав:
— Якщо оберемо цей варіант, треба оголосити, що так само ми відповідатимемо на всі подібні атаки. Пані президентко, Китай не може дозволити собі втрачати авіаносці. У нас їх одинадцять, у них — три, а якщо потопимо «Фудзянь», залишиться взагалі два. Замінити його буде нелегко. Виробництво одного авіаносця коштує тринадцять мільярдів доларів і забирає кілька років. Я вважаю, що затоплення «Фуцзяня», вкупі із загрозою втрати решти двох кораблів, справить заспокійливий ефект на китайський уряд.
Чесс відповів:
— Або штовхне на радикальні кроки.
Полін промовила:
— Можна подивитися на той «Фудзянь»?
— Звісно. Неподалік нього є наші літаки й дрони.
Менш як за хвилину на екрані зринув широкий план величезного сірого корабля характерної форми з вигнутою рампою, схожою на лижний трамплін. На палубі біля рампи стояли десятки літаків і вертольотів, навколо яких поралися люди: з такої відстані вони нагадували мурах, що годують своїх личинок. Решта гігантської палуби була фактично злітною смугою.
Полін сказала:
— Яка чисельність екіпажу?
Відповів Білл.
— Близько двох з половиною тисяч разом із пілотами.
Майже всі вони залишалися під палубою. Усередині корабель скидався на офісну будівлю, та зовні цього не було видно.
«Частину екіпажу вб’є вибухом, — подумала Полін, — іншій вдасться врятуватися, але більшість потоне».
Їй зовсім не хотілося забирати життя двох з половиною тисяч людей.
Луїс сказав:
— Ми вб’ємо тих, хто поцілив у японських моряків. Цифри непропорційні, зате принцип чесний.
— Китайці матимуть на це інший погляд, — відповіла Полін. — Вони мститимуться.
— Проте в цій грі їм не перемогти, і вони прекрасно те розуміють. Якщо вирішать іти до кінця, результат буде один: від Китаю залишиться радіоактивна пустка. Їхній арсенал складається приблизно з трьох сотень ядерних боєголовок, наш — із понад трьох тисяч. Отже, їм доведеться піти на переговори. Якщо ж завдати серйозної шкоди зараз, погодяться на мир раніше.
Усі притихли. «Як завжди, — подумала Полін. — Інформація загальновідома, кожен має власну думку, але рішення за однією людиною: мною».
Визначитися їй допомогла погроза китайців: «На іноземних військо-вих-порушників китайських кордонів чекатиме така сама доля». Вони були готові повторити це. Окрім того, угода зобов’язувала США захищати Японію, і це означало, що звичайної ноти протесту буде недостатньо. Відповідь повинна завдати їм болю.
— Зробімо це, Білле, — сказала вона.
— Слухаюсь, пані президентко, — відказав Білл і заговорив у телефон.
До зали увійшла жінка в кухарській формі з тацею в руках.
— Доброго ранку, пані президентко, — привіталась вона. — Я подумала, ви не відмовилися б від кави.
Поставила тацю біля Полін. Президентка відповіла:
— Меррілі, дуже люб’язно з вашого боку встати заради мене посеред ночі. Дякую.
Налила кави в чашку, додавши краплю молока.
— Будь ласка, — промовила Меррілі.
Сотні людей були готові щомиті виконати будь-яке побажання пре-зидентки, однак Полін чомусь особливо зворушило, що Меррілі встала спеціально, щоби приготувати їй кави.
— Я це дуже ціную, — додала вона.
— Як знадобиться щось іще, тільки скажіть.
Меррілі вийшла. Відпивши кави, Полін повернула голову до екрана із зображенням «Фудзяня». Корабель був завдовжки триста метрів. Невже вона справді наважиться його потопити?