— Прекрасно.
Озвався Ґас:
— Маю деякі подробиці, що не ввійшли у звіт, бо ми самі тільки-но їх отримали. Насамперед керувала операцією полковниця Сюзан Маркус.
— Жінка на чолі операції?
Ґас усміхнувся:
— Тільки не вдавайте, що здивовані.
— Це чудова новина. Тепер можна казати: «Якщо хочете грубої сили, поставте на чолі жінку».
— Похвалите полковницю Маркус і заразом себе.
— Залюбки.
— У звіті також сказано, що зброя в терористів китайського та пів-нічнокорейського походження.
Мілт зауважив:
— Навіщо Пекіну їх озброювати? Я думав, китайці не люблять мусульман. Хіба вони не засилають їх на перевиховання в табори?
— Про жодну ідеологію тут не йдеться. Китай і Північна Корея непогано заробляють на торгівлі зброєю, — пояснила Полін.
— Не варто продавати її ІДВС.
— Вони все заперечуватимуть. До того ж вогнепалів повно на вторинному ринку. — Полін знизала плечима. — Що тут удієш?
Ґас здивував її, ставши на бік Мілта:
— Пані президентко, віцепрезидент має рацію. У ранковому звіті не вказали, що в терористів були три стосімдесятиміліметрові північно-корейські установки М-1978 «Коксан» на шасі від китайського танка «Тип-59».
— Господи. Цього на базарі в Тимбукту не купиш.
— Еге ж, не купиш.
Полін замислилася.
— Не можна заплющувати очі на таке. Недобре вже те, що вони отримали автомати. Однак їх у світі повно, а весь ринок контролювати неможливо. Та артилерія — це зовсім інша річ.
— Згоден з вами, — мовив Ґас. — Тільки не знаю, як тут бути. Американські виробники озброєння не можуть продавати його за кордон без дозволу уряду. Я щотижня отримую заявки. Інші країни мали б чинити так само, але ні.
— Можливо, вдасться підштовхнути їх до цього.
— Слушно, — погодився Ґас. — Маєте якісь варіанти?
— Можна запропонувати резолюцію ООН.
Мілт зневажливо пхикнув.
— ООН? Від них користі — нуль.
— Але це приверне увагу до Китаю. Самі вже дебати можуть його стримати.
Мілт скинув руки:
— Як скажете. За допомогою ООН привернемо увагу світу до оборудок, якими заправляє Китай. Згода.
— Висувати пропозицію на Радбезі марно: Китай накладе вето. Резолюцію треба подавати на Генеральній асамблеї, — додав Ґас.
— Так, — підтвердила Полін, — але самою пропозицією ми не обмежимося. Необхідно домогтися підтримки всього світу. Американські посли повинні схилити уряди багатьох держав до схвалення резолюції— тільки тихо, аби китайці не прознали про серйозність наших намірів.
Мілт додав:
— Не думаю, що це якось вплине на їхню поведінку.
— Тоді можемо застосувати санкції. Але все по черзі. Поінформуйте Чесса.
Честер Джексон служив державним секретарем і засідав у будівлі Державного департаменту за півтора кілометра від Білого дому.
— Жаклін, організуйте зустріч, треба докладніше все обговорити.
Зазирнула Ліззі:
— Пані президентко, перший джентльмен повернувся в Резиденцію.
— Дякую.
Полін досі було дивно чути, як її чоловіка називають першим джентльменом, бо звучало це кумедно. Вона підвелася, і присутні встали також.
— Усім дякую.
Вона вийшла крізь двері, що вели до Західної колонади. У супроводі двох агентів Секретної служби й капітана армії з атомною валізкою проминула розарій і ступила в Резиденцію.
Будівля була прекрасна — чудово оздоблена, дорого облаштована — але Полін однаково не почувалася там як удома. З гіркотою пригадувала покинутий будиночок на Капітолійському пагорбі: вузенький вікторіанський дім із червоної цегли, із затишними кімнатками, повними картин і книжок. Там стояли старенькі канапи з барвистими подушками й велике зручне ліжко. Полін завжди знала, що де лежить у старомодній кухоньці. У коридорі ж тримали велосипеди, у пральні — тенісні ракетки, а в комоді в їдальні — пляшку кетчупу. Часом вона шкодувала, що поїхала звідти.
Збігла східцями вгору, не задихавшись. Навіть у п’ятдесят зберегла чудову форму. Проминувши грандіозно обставлений перший поверх, піднялася в житлове крило на другому.
Зі сходів зазирнула в Східну залу для раутів, улюблене місце їхньої родини. Там побачила свого чоловіка під великим склепінчастим вікном, що виходило на П’ятнадцяту вулицю й ресторан «Гриль старого Еббітта». Коротким коридорчиком пройшла всередину, сіла на оксамитовий диванчик біля нього й поцілувала в щоку.
Джеррі Ґрін був на десять років старший за Полін. Високий чоловік із сивим волоссям і блакитними очима, одягнений у класичний темно-сірий костюм, застібнуту під горло сорочку й краватку з візерунком нейтрального відтінку. Вдягався він у «Брукс Бразерс», хоч міг спокійно дозволити собі літати по костюми в Лондон на Севіль-ров.