— Так, мем. — Ця інформація була в міністра оборони напохваті. — Китай має близько шістдесяти шести наземних міжконтинентальних балістичних ракет з ядерними боєголовками, здатними долетіти до США. Вони належать до того виду озброєння, яке, найімовірніше, знищать на ранніх етапах війни, тому їх запустять найпершими. Під час останніх навчань у Пентагоні припустили, що половину з них націлять на десять найбільших американських міст, другу половину — на стратегічні цілі, як-от військові бази, порти, аеропорти й телекомунікаційні центри. Запуск буде видно, і ми встигнемо розгорнути протиракетну оборону, яка, за найоптимістичнішими прогнозами, зіб’є кожну другу ракету.
— Якими будуть наші втрати?
— Близько двадцяти п’яти мільйонів, пані президентко.
— Святий Боже.
Луїс вів далі:
— Ми відповімо негайним запуском більшої частини своїх чотирьохсот міжконтинентальних ракет, а за ними — більш як тисячі боєголовок з підводних човнів і літаків. Після цього в нас залишиться ще приблизно така сама кількість ракет, але вони нам не знадобляться, бо на той час ми позбавимо Китай можливості продовжувати війну, і йому доведеться здатися. Іншими словами, пані президентко, ми переможемо.
«Переможемо, — подумала Полін, — втративши вбитими й пораненими двадцять п’ять мільйонів людей, а наші міста перетворяться на пустелю».
— Боже збав від такої перемоги! — палко промовила вона.
На одному з екранів був увімкнений CNN, і увагу Полін привернули кадри знайомих вашингтонських вулиць, іще темних, але вже запруджених автомобілями.
— Що відбувається? — запитала вона. — Зараз лише о пів на п’яту ранку, вулиці мали би бути порожні.
Відповіла Жаклін Броді:
— Люди їдуть із міста. Кілька хвилин тому показували інтерв’ю з водіями на світлофорах. Вони вважають, що в разі ядерної війни Вашингтон стане епіцентром удару.
— Куди вони прямують?
— Кажуть, безпечніше буде якнайдалі від міст — у пенсильванських лісах і горах. У Нью-Йорку ситуація схожа, люди їдуть в Адірондак. Думаю, каліфорнійці, коли прокинуться, потягнуться в Мексику.
— Дивно, що народ уже про все знає.
— Один із телеканалів запустив над Сеулом дрон із камерою. Увесь світ бачить, що сталося з містом.
Полін обернулася до Чесса:
— Що відбувається в Північній Кореї?
— Південнокорейська армія штурмує позиції заколотників. Президентка Но кинула на них усі сили.
— Я не збираюся застосовувати ядерну зброю, якщо тільки не буду змушена до цього. Дамо президентці Но шанс скінчити справу за нас.
Жаклін Броді сказала:
— Пані президентко, вам повідомлення від президента Ченя.
— Покажіть.
— У вас на екрані.
Полін уголос прочитала ультиматум президента Ченя:
— Будь-яка ядерна атака США на Північну Корею вважатиметься нападом на Китай.
Чесс сказав:
— Щось таке під час Карибської кризи заявив Кеннеді.
— Але хіба це щось змінює? — спитала Полін.
Луїс Рів’єра твердо відповів:
— Зовсім нічого. Це й так була їхня політика, без усіляких заяв.
— Але є ще один важливий момент, — сказала Полін. — Вони стверджують, що удару по Сеулу завдало бунтівне угруповання, яке зараз роззброюють для уникнення ескалації.
Луїс запитав:
— А наприкінці не дописали «сподіваємося»?
— Луїсе, слушне зауваження, але я вважаю, що треба дати їм шанс. Якщо південнокорейська армія здужає подолати націоналістів, проблему можна розв’язати без ядерних ударів. Не відкидаймо такого варіанту лише тому, що вважаємо його малоймовірним. — Полін оглянула присутніх за столом. Багатьом це не подобалося, але ніхто не став суперечити. Відтак вона повела далі: — Білле, накажіть Пентагону готуватися до можливого удару по північнокорейських заколотниках. Візьміть на приціл кожну ядерну базу на підконтрольній їм території. Це запасний план, але мусимо бути готовими до всього. Поки що утримуємося від ударів і стежимо за розвитком подій.
Білл відповів:
— Пані президентко, вичікуванням ви даєте китайцям змогу завдати ядерного удару першими.
— Знаю, — мовила Полін.
* * *
Каєві подзвонила Тін.
Її високий голос тремтів.
— Каю, що відбувається?
Він відійшов від платформи й заговорив тихо:
— Заколотники з Північної Кореї скинули на Сеул ядерну бомбу.
— Я знаю! Ми були на знімальному майданчику, але зненацька всі техніки поскидали навушники й пішли. Робота зупинилася. Я їду додому.