«Кар’єра Амелії, — подумала Полін. — Та чхати я хотіла на кар’єру Амелії».
Втім, уголос цього не сказала.
Джеррі вийшов.
У скриньці з прикрасами Полін знайшла золотий ланцюжок зі смарагдовим кулоном і повісила на шию. Потому хутенько глянула на себе в дзеркало. Вигляд мала достоту президентський. Чудово.
Вийшла з Резиденції та попрямувала в Ситуаційну кімнату.
— Як справи? — спитала на вході.
Відповів Ґас:
— Президентка Но посилює наступ на заколотників, але вони не здаються. Китайці досі думають, як відповісти на підбиття «Фудзяня». Поки що нічого не зробили, але це лише питання часу. Вам дзвонили президенти і прем’єр-міністри різних країн, зокрема Австралії, В’єтнаму, Японії, Сінгапуру та Індії. Ось-ось розпочнеться екстрене засідання Радбезу ООН.
— Отже, треба передзвонити всім, — промовила Полін. — Почнімо з Японії.
Жаклін сказала:
— Набираю прем’єр-міністра Ісікаву.
Одначе перший дзвінок до Полін був від матері:
— Алло, люба, сподіваюся, з тобою все гаразд?
Полін чула гудіння мотора.
— Мамо, де ти?
— Їдемо по I-90, зараз біля Ґері, в Індіані. Батько за кермом. Де ти?
— У Білому домі, мамо. Що ви робите в Ґері?
— Їдемо у Віндзор, в Онтаріо. Сподіваюся, встигнемо до снігопаду.
Віндзор був найближчим від Чикаґо канадським містом, та навіть до нього налічувалося майже п’ятсот кілометрів. Полін здогадалася: батьки думають, що в Штатах небезпечно. Відчула розпач, та винуватити їх не могла. Вона й сама втратила віру в те, що зможе захистити їх та мільйони інших американців.
Однак шанс на порятунок усе ще був. Сказала:
— Мамо, будь ласка, подзвони мені, коли доїдете. Одразу ж.
— Добре, люба. Сподіваюся, тобі вдасться все владнати.
— Спробую. Люблю тебе, мамо.
— І ми тебе любимо.
Полін поклала слухавку, і Білл Шнайдер сказав:
— Інфрачервоні супутники попереджають про ракетну небезпеку.
— Звідки?
— Зачекайте... З Північної Кореї.
Її серце завмерло.
Ґас, що сидів біля Полін, промовив:
— Подивіться на радар.
Полін побачила червону лінію.
— Ракета одна, — мовила вона.
Білл був у навушниках, через які мав постійний зв’язок із Пентагоном. Промовив:
— Летить вона не на Сеул: занадто високо.
Полін запитала:
— Куди ж тоді?
— Траєкторію обчислюють, секунду... Бусан.
Це було друге за величиною південнокорейське місто, великий порт на південному узбережжі з населенням вісім мільйонів. Полін поклала голову на руки.
Озвався Луїс:
— Цього не сталося б, якби ми бомбардували Йонджодон ще годину тому.
Тут Полін урвався терпець.
— Луїсе, якщо все, що ви можете сказати, це «а я ж попереджав», ліпше замовкніть узагалі.
Шокований, сердитий, Луїс зблід і притих.
Не звертаючись ні до кого конкретно, Полін промовила:
— Подивімося супутниковий знімок міста.
Один з асистентів відповів:
— Там зібралися хмари, але видно все одно добре.
Зображення вивели на екран, і Полін почала його розглядати. Побачила дельту річки, широке залізничне полотно, великий порт. Пригадала свій візит у Бусан, ще коли була конгресменкою. Її там прийняли дуже гостинно й подарували традиційну червоно-золоту шаль, яку вона носила й досі.
Білл сказав:
— Радар підтверджує, що ракета лише одна.
— Є відео?
На одному з екранів з’явилося зображення міста вдалині. За тим, як піднімалась і опускалася камера, було зрозуміло, що знімають із корабля. Додався звук: почулося гудіння потужного двигуна, плюскіт хвиль і спокійна бесіда двох чоловіків, які вочевидь не здогадувалися про те, що зараз відбудеться.
Зненацька над доком спалахнула жовтогаряча куля. Люди біля камери вражено вигукнули. Куля перетворилася на стовп диму, з якого виросла грибоподібна хмара.
Полін хотілося заплющити очі, та вона не могла.
«Вісім мільйонів людей», — подумала вона. Одні загинули миттєво, інші зазнали страшних поранень, багатьох отруїла радіація. Корейці, американці та люди інших національностей, що були в портовому місті. .. Луїс мав рацію: вона могла зупинити це, але не наважилася. Удруге такої помилки не зробить.
Корабель накрила ударна хвиля, і на екрані спочатку з’явилася палуба, тоді небо, а далі — просто темрява. Полін сподівалася, що моряк, який усе це знімав, вижив. Промовила:
— Білле, попросіть у Пентагону підтвердження, що це був ядерний вибух.
— Слухаюсь, мем.
Сама вона в тому не сумнівалася, але це мали перевірити детекторами радіонуклідів. Для того, що Полін збиралася зробити, докази ніколи не будуть зайвими.