Вона думала, що батько приєднається до них пізніше, й Полін не хотіла її розчаровувати. По одному потрясінню за раз.
Полін запропонувала доньці шипучки із холодильника.
— То в тебе тут власний мінібар! — вигукнула Піппа. — А в мене тільки вода. Треба було хоч солодощів прихопити.
— Тут є супермаркет, там і купиш.
— І я можу піти туди без Секретної служби? Оце так!
— Так, можеш. Це найбезпечніше місце на планеті.
«Хай як іронічно це звучить», —додала вона подумки.
Проте Піппа розгледіла іронію. Її піднесення вмить випарувалося. Вона сіла із задумливим виразом на обличчі.
— Мамо, а що станеться, як ядерна війна таки почнеться?
Полін пригадала, як менш ніж місяць тому сама просила Ґаса повторити їй основні факти й вжахнулася, коли він описав те, що станеться з людьми. Полін кинула сповнений любові погляд на доньку, вбрану в стару футболку з написом «Полін — наша кандидатка». На лиці Піппи відбилися цікавість і тривога, але не переляк. Вона ще не пізнала жорстокості й болю розбитого серця. Полін подумала, що донька заслужила на правду, хай навіть та й засмутить її.
Одначе все-таки пом’якшила страшну правду. Замість «У першу одну мільйонну частку секунди утворюється вогненна куля, діаметром двісті метрів. Усі, хто перебуватиме в цьому радіусі, загинуть миттєво» сказала:
— Спочатку безліч людей згорить від високої температури, навіть не встигнувши нічого зрозуміти.
— Щасливці.
— Можливо.
Далі мало бути «Вибухом зруйнує всі будівлі в радіусі півтора кілометра. Майже всі в цій зоні загинуть від ударної хвилі або уламків»:
— Після того вибух знищить будинки.
Піппа запитала:
— А що робитиме влада?
— У жодної країни світу не вистачить медиків, щоб надати допомогу всім постраждалим. Лікарні будуть переповнені, й багато людей помре, не дочекавшись порятунку.
— Скільки?
— Усе залежить від кількості бомб. У разі війни між Америкою та Росією загине близько ста шістдесяти мільйонів американців, бо обидві країни мають велетенські ядерні арсенали.
Піппа була вражена.
— Але ж це десь половина населення.
— Так. Але наразі нам загрожує війна з Китаєм, у якого ядерної зброї менше. Попри те, за нашими оцінками, жертвами стануть близько двадцяти п’яти мільйонів.
Піппа добре знала математику.
— Кожен тринадцятий.
— Так.
Вона спробувала уявити собі.
— Це тридцять учнів моєї школи.
— Так.
— П’ятдесят тисяч вашингтонців.
— Але боюся, це лише початок, — промовила Полін, подумавши: «Гадаю, можна змалювати їй повну картину». — Радіація спровокує рак та інші хвороби в наступні роки. Це нам відомо після Хіросіми та Нагасакі, де ядерну зброю застосували вперше. — Повагавшись, Полін додала: — А те, що сталося сьогодні в Кореї, це як тридцять Хіросім.
Піппа вже мало не плакала.
— Навіщо ти це зробила?
— Щоб запобігти значно гіршому.
— Що може бути гірше?
— Генерал Пак завдав ядерних ударів по двох містах. Третє могло бути в США.
Піппа сполошилася:
— Життя американців нічим не цінніші, ніж корейців.
— Життя всіх людей безцінні. Але американці обрали мене своєю лідеркою, і я пообіцяла захищати їх. Я роблю все можливе. Навіть не знаю, що ще мала зробити за останні два місяці для уникнення нинішніх подій. Я запобігла війні між Чадом і Суданом, намагалася зупинити країни, які продають зброю терористам, заплющила очі на затоплення китайцями в’єтнамського судна, знищила табори ІДВС у Сахарі й не стала окуповувати Північної Кореї. Жодне із цих рішень не було помилкове.
— А як щодо ядерної зими?
Піппа ніяк не могла вгамуватися, але вона мала почути чесну відповідь.
— Жар від ядерних вибухів спричинить тисячі пожеж, дим та попіл підіймуться високо в атмосферу, й сонячне проміння не зможе дістатися землі. У разі вибуху сотень або й навіть тисяч бомб через відсутність світла Земля охолодиться, не йтимуть дощі. Найбільші сільськогосподарські регіони замерзнуть або висохнуть. Тож більшість із тих, хто переживе вибух, спеку й радіацію, помре з голоду.
— Отже, це буде кінець людства?
— Не факт, якщо у війну не вступить Росія. Та навіть за найгіршого сценарію люди залишаться в місцях, де будуть сонце й дощ. Але в будь-якому разі це означатиме кінець знаної нами цивілізації.
— Цікаво, яким буде життя тоді?
— Про це написали тисячу книжок, і кожна оповідає різну історію. Як воно станеться насправді — не знає ніхто.
— Було б набагато краще, якби всі відмовилися від ядерної зброї.