Уперше Полін побачила Джеррі, коли навчалася в Єльській школі права — його запросили прочитати лекцію про бізнесове право. Тоді він мав ледве за тридцять, але вже досягнув успіху й страшенно сподобався її одногрупницям. Однак спливло ще п’ятнадцять років, перш ніж вони перетнулися знову. На той час Полін була вже конгресменкою, він — старшим партнером у власній фірмі.
Вони зустрічалися, спали разом і їздили на канікули в Париж. Їхні стосунки були яскраві й романтичні, та вже навіть тоді Полін розуміла, що між ними радше дружба, ніж пристрасть. Джеррі був вправним коханцем, але їй ніколи не хотілося зривати з нього одяг зубами. Він був вродливим, розумним і дотепним, тому вона й вийшла за нього, а ще — бо боялася самотності.
Коли Полін перемогла на президентських виборах, Джеррі покинув практику й очолив державний доброчинний фонд, Американську фундацію освіти для жінок і дівчаток. Це була неоплачувана робота, завдяки якій він міг відігравати роль першого джентльмена.
Вони мали одну дитину: чотирнадцятирічну Піппу. Донька завжди радо ходила до школи й навчалася на відмінно, тож вони неабияк здивувалися, коли директорка викликала їх обговорити поведінку підлітки.
Полін та Джеррі довго думали, що могло статися. Пам’ятаючи себе у чотирнадцять, Полін припустила, що Піппу впіймали за спортзалом, де вона цілувалася з десятикласником. У всякому разі, навряд чи це щось серйозне.
Полін піти не могла, бо це потрапить у газети. Хай які дрібні, Піп-пині проблеми в школі рознесуть по новинах, і увага цілої країни буде прикута до бідної дівчинки. Полін понад усе бажала гарного майбутнього доньці, проте знала, що Білий дім — неприродне середовище для виховання дитини, тож твердо поклала собі боронити Піппу від травматичної уваги ЗМІ. Тому Джеррі зранку тихенько пішов до школи сам, і тепер Полін кортіло якнайшвидше дізнатися, що трапилось.
— Я ніколи не бачила міз Джудд, — сказала Полін. — Яка вона?
— Кмітлива й добросердна, — відповів Джеррі. — Риси, яких ти й хотіла від директора школи.
— Скільки їй?
— Сорок із хвостиком.
— І що вона тобі розповіла?
— Що Піппа їй подобається, і вона вважає нашу доньку старанною ученицею та душею шкільного колективу. Я навіть запишався.
Полін хотілося поквапити його, щоб переходив до суті, але вона знала манеру Джеррі розповідати все чітко й послідовно, по порядку. Тридцять років юридичної практики навчили його цінувати чіткість. Полін насилу стримувала нетерплячку.
Він повів далі:
— Піппа любить історію, завжди читає додаткові матеріали й бере участь в обговореннях на заняттях. Та віднедавна своїми коментарями почала зривати уроки.
— Боже мій, — охнула Полін.
Щось їй це до щему нагадало.
— Через таку поведінку вчитель уже тричі виганяв Піппу з класу.
Полін кивнула:
— А після третього разу в школу викликають батьків.
— Правильно.
— Який період вони зараз вивчають?
— Кілька, але дисципліну Піппа порушує під час обговорення нацизму.
— Що каже?
— Її зачіпає не вчителева інтерпретація матеріалу. Головна претензія, що вони вивчають узагалі не те. Каже, програма расово упереджена.
— Бачу, до чого все йде, але розповідай далі.
— Гадаю, треба дати слово самій Піппі.
— Слушно.
Полін уже зібралася встати й піти на пошуки доньки, але Джеррі спинив її.
— Посидь, відпочинь... Тяжче за тебе в Америці не працює ніхто. Я сам знайду Піппу.
— Дякую.
«Він уважний, — вдячно подумала Полін. — Так він проявляє любов».
Претензія Піппи відгукнулась у серці Полін — вона пригадала, як сама сперечалася з учителями. У ті часи її сердило, що на заняттях йшлося лише про чоловіків: президентів, генералів, письменників та музикантів. Її вчитель — теж чоловік — мав необачність стверджувати, буцімто жінки не відігравали значної ролі в історії. Від цих слів юна Полін скипала.
Проте старша Полін не могла дозволити любові та співчуттю затьмарити собі розум. Піппа повинна навчитися не перетворювати дискусію на сварку. Треба обережно напутити її. Як і більшість політичних проблем, цю слід залагоджувати не грубою силою, а делікатним підходом.
Джеррі повернувся з Піппою. Як на свій вік, вона була дещо низенька, зате струнка, як Полін. Вроду мала нетрадиційну—широкі губи й плескате підборіддя, та на тому ясному личку сяяв чуйний погляд, і Полін завжди сповнювалася любов’ю, коли бачила Піппу. Через одяг, у якому дівчина ходила до школи — мішкуватий світшот і сині джинси — вона мала дещо дитячий вигляд, та Полін знала, що під ним донька стрімко перетворюється на жінку.