У Ляна був звичайний офіцерський годинник за десятку. Його очі жадібно заблищали, але все ж він обачно промовив:
— Напевно, ви корупціонер, коли маєте такий дорогий годинник.
— Це подарунок дружини.
— Отже, корупціонерка вона.
— Моя дружина — Тао Тін.
— З «Кохання в палаці»?—пожвавився Лян.— Обожнюю цей серіал!
— Вона грає Свень Майлінь.
— Знаю! Улюблена наложниця імператора.
— Ви б могли подзвонити їй зі свого телефона?
— Тобто поговорити з нею?
— Якщо хочете. Тільки й мені дайте перемовитися хоч кількома словами.
— Моя дівчина мені не повірить!
— Зараз напишу вам номер.
Лян завагався.
— Годинника, мабуть, теж візьму.
— Без питань. Тільки телефон дайте.
— Домовилися.
Лян набрав номер, який продиктував йому Кай. За мить заговорив:
— Це Тао Тін? Так, я з вашим чоловіком, але перш ніж передам йому телефон, дозвольте сказати, що ми з моєю дівчиною обожнюємо ваш серіал і це велика честь розмовляти з вами... Дякую за добрі слова, це дуже люб’язно з вашого боку! Так, передаю.
Він дав телефон Каю, а той йому—«Ролекс». Нарешті Кай промовив:
— Кохана моя... — Тін розридалася. — Не плач, — утішав Кай.
— Твоя мати сказала, що тебе заарештували. І буцімто це влаштував твій батько!
— Так і є.
— А ще — нібито американці знищили половину Північної Кореї ядерними бомбами, і Китай буде наступним! Це правда?
Кай подумав, що, коли відповісти чесно, вона тільки більше засмутиться.
— Президент Чень не дурний і не допустить цього, — сказав він, не брешучи, але водночас не розповідаючи всієї правди.
— Усі наче показилися, — сказала вона. — Світлофори в Пекіні вимкнули, на вулицях затори.
— Це зробили американці, — відповів він. — Кібервійна.
Лян зняв старий годинник і надів «Ролекс». Відтак підняв руку, милуючись ним.
Тін запитала:
— Коли тебе випустять?
«Ніколи, якщо старі комуністи запустять ядерні ракети на США», — подумав Кай, але вголос промовив:
— Якщо ви з матір’ю натиснете на батька, це може статися зовсім скоро.
Тін голосно шморгнула носом і нарешті припинила плакати.
— Як ти там? Не змерз? Голодний?
— Тут набагато краще, ніж у звичайній в’язниці, — мовив Кай. — За мене не хвилюйся.
— А ліжко в тебе є? Поспати вдасться?
Кай навіть думати про сон не міг, але розумів, що рано чи пізно природа візьме своє.
— Єдина проблема з ліжком тут, що в ньому немає тебе.
Від цього Тін знову заридала. Натішившись новим годинником, Лян промовив:
— Закінчуйте. Інші охоронці почнуть питати, чому я затримався.
Кай кивнув.
— Люба, мушу завершувати.
— Я покладу на подушку твоє фото, щоби бачити тебе хоча б так.
— Просто ляж і думай про гарні часи, які ми прожили разом. Це допоможе заснути.
— Завтра зранку поїду до твого батька.
— Чудова думка.
В особистій розмові Тін уміла бути переконливою.
— Я зроблю все, щоб витягнути тебе звідти.
— Ми з усім упораємося.
— Треба мислити позитивно. Тому на добраніч і до зустрічі завтра.
— Солодких снів, — мовив Кай. — До зустрічі, кохана.
* * *
Полін уперше проводила засідання в Ситуаційній кімнаті Краю Жувачів — копії тієї, що в Білому домі. Тут були її головні радники: Ґас, Чесс, Луїс, Білл, Жаклін та Софія. Атмосфера лишалася напружена, проте ніхто досі не знав, що замислив Китай. Зараз у Пекіні ніч, тож, можливо, тамтешній уряд ухвалить рішення вранці. Доти США не могли вдіяти нічого, крім відбивати кібератаки, які хоч і дошкуляли, але не більше.
На обід Полін повернулася до себе, щоби поїсти з Піппою. Замовили гамбургери з їдальні. Нарешті донька запитала:
— А коли приїде тато?
Полін цього чекала. Намагалася додзвонитися до Джеррі, але він не відповідав. Доведеться розповісти Піппі правду. «Що буде, те й буде», — подумала вона. Почала:
— У нас із татом виникла проблема.
Піппа спантеличилась і стривожилася. Розуміла, нічого доброго такий початок не віщував.
— Тобто?
Полін завагалася. Що може зрозуміти Піппа? Наскільки розібралася б у такій ситуації сама Полін у чотирнадцять? Вона цього не знала, бо спливло вже чимало часу, та й батьки її ніколи не розлучалися. Ковтнувши, промовила:
— Тато закохався в іншу жінку.
Піппа збентежилася. Очевидно, таке вона навіть уявити не могла. Як і всі діти, батьківський шлюб вона вважала непорушним. Запитала:
— Але ж він не піде від нас?