Полін відказала:
— Це тільки підвищує імовірність того, що вони діятимуть агресивно.
— Саме так, пані президентко.
— Нещодавно я прочитала Китайський план.
Пентагон мав плани на війну з різними супротивниками. Найбільшим і найважливішим була Росія. Китай ішов другим.
— Пропоную пройтися по ньому, бо всі мають розуміти, про що йдеться. Луїсе?
Міністр оборони видавався виснаженим, однак одягнений був охайно, як завжди. На всіх присутніх чекала друга поспіль ніч без сну. Луїс сказав:
— Кожну китайську базу, на якій є або може бути ядерна зброя, уже взяли під приціл однією та більше балістичними ракетами з ядерними боєголовками, готовими до запуску з території США. Їх застосування стане першим етапом війни.
Коли Полін переглядала план, він здавався їй абстрактним. Читала уважно, та її повсякчас не полишала думка про власну місію — зробити все, щоб цей план ніколи не знадобився. Зараз же все було інакше. Вона розуміла, що, можливо, доведеться його реалізувати, і перед очима постали пекельна жовтогаряча заграва, руйнування будинків і геть обгорілі тіла чоловіків, жінок та дітей.
Разом з тим вона не втратила рішуче-практичного тону:
— Китайці запеленгують їх радарами та супутниками, проте, щоб долетіти до Китаю, ракетам знадобиться від тридцяти хвилин.
— Так, і щойно їх помітять, китайці почнуть власну ядерну атаку на США.
«Так, — подумала вона, — могутні хмарочоси Нью-Йорка посиплються, людні пляжі Флориди перетворяться на радіоактивну пустелю, а чарівні ліси заходу країни палатимуть, допоки від них не залишаться купи попелу». Сказала:
— Однак у нас є дещо, чого немає в китайців: протиракетні засоби.
— Авжеж, пані президентко: у Форт-Ґрилі на Алясці та базі ВПС Ванденберґ у Каліфорнії, окрім того, менші системи в літаках-перехоплювачах на облавках авіаносців.
— Вони спрацюють?
— Стовідсоткової ефективності від них не очікуємо.
Білл Шнайдер, як завжди, в навушниках для постійного зв’язку з Пентагоном, прогарчав:
— Вони найкращі у світі.
— Але не ідеальні, — відповіла Полін. — Я розумію: якщо зіб’ють хоча би половину ракет, це вже буде успіх.
Білл не заперечував. Луїс промовив:
— Також ми маємо озброєні ядерними ракетами підводні човни, що патрулюють Південнокитайське море, чотирнадцять суден. Половина з них наразі перебуває в зоні ураження Китаю. Одна субмарина має двадцять балістичних ракет, кожна з яких несе від трьох до п’яти боєголовок. Пані президентко, кожен із човнів озброєний достатньо для знищення будь-якої країни на Землі. Вони негайно відкриють вогонь по материковому Китаю.
— Але в китайців, певно, є щось схоже.
— Не зовсім. Чотири-п’ять субмарин класу «Дзінь» із дванадцятьма балістичними ракетами на кожній, спорядженими, втім, однією боєголовкою. Їхня потужність не зрівняється з нашими.
— Нам відома дислокація їхніх човнів?
— Ні. Сучасні підводні човни дуже тихі. Гідроакустичні сенсори здатні помітити їх, лише якщо вони наблизяться до наших берегів. Детектори магнітних аномалій, встановлені на літаках, можуть визначати тільки ті субмарини, які ближчі до поверхні. Якщо коротко, то підводні човни лишатимуться непомітними до останньої хвилини.
Китайський план Полін затвердила вже давно і не бачила, як його можна вдосконалити. Однак він зовсім не гарантував швидкої перемоги. Америка ту війну, безперечно, виграє, але ціною життів мільйонів у обох країнах.
Зненацька Білл Шнайдер закричав:
— Пуск ракети! Пуск ракети!
— О ні! — Полін подивилася на екрани, але нічого не побачила. — Де?
— Тихий океан. — Говорячи в гарнітуру, Шнайдер промовив: — Заради Бога, точніше! — За мить озвався знову: — Східна частина, пані президентко. — Наказав у мікрофон: — Підійміть дрони з камерами, які є неподалік. Швидко!
Ґас сказав:
— Радар на третьому екрані.
Полін глянула туди й угледіла червону арку над синім морем. Зображення змінилося, і ліворуч забовванів знайомий острів. Білл промовив:
— Одна балістична ракета, і все.
Ґас запитав:
— Але звідки? Точно не з Китаю, інакше ми виявили б її ще пів години тому.
Білл відповів:
— Напевно, випустили з підводного човна, який одразу занурився.
Ґас промовив:
— Є картинка з дрона.
Полін уважно придивилася. Більшу частину острова вкривав ліс, однак із південного краю була забудована територія з великим аеропортом і природною бухтою. Уздовж берегів золотою смугою тягнулися пляжі.