З бару «Інтернаціональ» долинув веселий регіт. Вона зайшла туди: потрапити в ресторан можна було тільки так. Серед натовпу місцевих політиків і бізнесменів зависали західні нафтові магнати, експортери бавовни й дипломати. Деякі жінки були вбрані просто приголомшливо. Такі місця не пережили пандемії, але цей готель вистояв і піднявся до нових висот.
Її погукав чадець під шістдесят:
— Тамаро! Саме хотів побачитися з вами. Як поживаєте?
Звали його Карім, і він мав дуже важливі зв’язки. Дружив із самим Генералом, якому допоміг прийти до влади. Тамара ставилася до Каріма суто як до джерела інформації з президентського палацу. На щастя, він до неї, здається, так само.
Убраний чоловік був у легкий діловий костюм сірого кольору у вузеньку смужку — певно, куплений у Парижі. Жовта шовкова краватка бездоганно зав’язана, ріденьке волосся змащене брильянтином. Він розцілував її двічі в кожну щоку — загалом чотири рази, неначе вони родичі-французи. Ревний мусульманин, він жив у щасливому шлюбі, та до норовливої молодої американки плекав безневинну прихильність.
— Рада зустрічі, Каріме. — Хоч ніколи не бачила його дружини, додала: — Як родина?
— Чудово, дякую, пречудово. Онуки приїжджають.
— Це добре. Ви казали, що шукали зустрічі зі мною. Чим можу допомогти?
— Так. Генерал хоче зробити подарунок дружині вашого посла на тридцятиріччя. Ви знаєте, які в неї улюблені парфуми?
Тамара знала.
— Місис Коллінсворт користується «Міс Діор».
— Красно дякую.
— Тільки, Каріме, можу я сказати дещо відверто?
— Звісно! Ми ж друзі, хіба ні?
— Місис Коллінсворт — інтелігентна жінка й любить поезію. Парфуми — не найкращий подарунок для неї.
— Овва. — Карім не зовсім розумів, як жінці можуть не сподобатися парфуми.
— Можу запропонувати щось ліпше?
— Авжеж.
— Як щодо англійського чи французького перекладу класичної арабської поезії? Це розчулить її значно більше.
— Справді? — ніяк не міг повірити Карім.
— Можливо, збірку аль Ханси. — Ім’я означало «газель». — Наскільки мені відомо, це одна з небагатьох арабських поетес.
Карім засумнівався:
— Аль Ханса писала скорботні елегії. Надто похмурий подарунок на день народження.
— Не хвилюйтеся. Місис Коллінсворт, навпаки, оцінить, що Генерал знає про її захоплення поезією.
Лице Каріма проясніло.
— Так, авжеж, це полестить жінці. Навіть більше за парфуми. Тепер утямив.
— Рада допомогти.
— Дякую вам, Тамаро. Ви така розумниця. — Зиркнувши на бар, спитав: — Бажаєте випити? Джину з тоніком?
Вона завагалася. Хотілося б поглибити знайомство з Карімом, однак і Таба змушувати чекати недобре. І було ще дещо. Не хотілося стати легкою здобиччю.
— Ні, дякую, — рішуче відповіла вона. — У мене зустріч у ресторані.
— То може, якось виберемося на каву?
Запрошення потішило Тамару.
— Було б чудово.
— Можна вам зателефонувати?
— Звісно. Маєте мій номер?
— Візьму в таємної поліції.
Тамара не зрозуміла, чи це він пожартував. Напевно, що ні. Усміхнувшись, сказала:
— Ну то ще побалакаємо.
— Із задоволенням.
Лишивши його, вона попрямувала до ресторану «Рів Гош».
Тут було тихіше. Офіціанти розмовляли упівголоса, скатертини приглушували дзенькіт посуду, а гості їли мовчки.
Метрдотель був французом, офіціанти — арабами, їхні помічники, що прибирали брудні тарілки, — темношкірими. «Навіть тут расова дискримінація», — подумала Тамара.
Таба вона помітила відразу. Він сидів за столиком біля заштореного вікна. Усміхнувшись до неї, підвівся. Блакитний костюм і смугаста краватка — вбрання хоч і цілком буденне, але на ньому мало стильний вигляд.
Поцілував її в одну щоку, тоді — у другу, але не більше: не став, як Карім, виявляти надмірну приязнь. Коли сіли, сказав:
— Як щодо келиха шампанського?
— Залюбки.
Вона підкликала офіціанта й зробила замовлення. Хотіла показати Табові та всім присутнім, що це не романтичне побачення.
Таб промовив:
— Тож... Маємо перемогу!
— Наш торгівець сигаретами — просто знахідка.
Обоє пильнували, що кажуть, не називаючи прямо Аль-Бустану й Абдули, на випадок, якщо у вазочці з білими фрезіями посередині столу приховано жучок.