Принесли шампанське, і обоє мовчали, допоки офіціант не пішов. Нарешті Таб заговорив знову:
— Та чи вдасться нам повторити успіх?
— Не знаю. Він ходить по тоненькій мотузці, високо над землею, без страхування, тож не може дозволити собі необачного кроку.
— Ви з ним розмовляли?
— Сьогодні. Учора він зустрічався з перевізником, з’ясував, що його цікавило, дізнався ціну й підтвердив легенду.
— Отже, йому повірили.
— Принаймні прямої підозри не виказали. Авжеж, вони могли вдавати довіру, щоб заманити його в пастку. Нам це не відомо — як і йому. — Піднявши келих, додала: — Усе, що лишається нам, це побажати йому талану.
Таб промовив серйозно:
— Хай береже його Бог.
Офіціант приніс меню, і кілька хвилин вони мовчки вивчали його. У готелі подавали стандартні страви міжнародної кухні з кількома вкрапленнями африканських наїдків. Тамара обрала таджин — м’ясо, тушковане із сухофруктами на повільному вогні в глиняному горщику з конусною накривкою.
Таб замовив яловичі нирки під гірчичним соусом — улюблену страву всіх французів. Спитав:
— Бажаєте вина?
— Ні, дякую.
Алкоголь Тамара намагалася вживати малими дозами. Хоч любила вино й навіть міцніші напої, та ненавиділа бути п’яною. Їй не подобалося втрачати самоконтроль.
Чи параноя це? Можливо.
— Але ви собі замовляйте.
— Ні. Як для француза я п’ю занадто мало.
Тамарі хотілося познайомитися з ним ближче.
— Розкажіть мені про себе щось таке, чого я не знаю, — попросила вона.
— Гаразд, — усміхнувся він. — Гарне питання. Е-е-е... — замислився на мить. — Я народився в родині сильних жінок.
— Як цікаво! Розповідайте далі.
— Колись давно моя бабця відкрила бакалійну крамницю в передмісті Парижа — у Кліші-су-Буа. Вона й досі нею керує. Тепер той район не дуже безпечний, але бабуся відмовляється виїжджати. Дивовижно, та за весь цей час її жодного разу не пограбували.
— Сильна жінка — не те слово.
— Сама вона низенька, жилава, з міцними руками. На гроші, зароблені в крамниці, вивчила батька. Сьогодні він у раді директорів французької нафтової компанії «Тоталь» і роз’їжджає у «мерседесі» — точніше, його возить особистий водій.
— Оце так успіх.
— А інша моя бабуся стала маркізою де Травер, вийшовши заміж за діда, збанкрутілого аристократа, що мав винокурню. Хай як складно збанкрутіти, виробляючи шампанське, а він таки примудрився. Але дружина, моя бабця, взяла справу у свої руки й довела до пуття. А дідова донька, моя мати, розширила виробництво, додавши до асортименту сумки й прикраси. Вона тримає фірму в залізному кулаці.
— Невже це «Травер»?
— Так.
Тамара знала такий бренд, але не могла дозволити собі жодного з його товарів. Їй хотілося б послухати ще, та принесли їхні страви, і, поки їли, вони майже не розмовляли.
— Як ваші нирки? — поцікавилася Тамара.
— Чудові.
— Ніколи не куштувала.
— Бажаєте спробувати?
— Будь ласка.
Вона простягнула йому виделку. Він настромив шматочок і повернув їй. Смак був потужний.
— Ого! Багато гірчиці, — вихопилося в неї.
— Саме так, як я і люблю. Як ваш таджин?
— Смачно. Хочете трішки?
— Залюбки.
Таб передав виделку, вона набрала на неї страви й простягнула йому.
— Непогано, — відзначив він.
Куштувати страви одне одного — дуже інтимний процес, вважала вона. Так роблять на побаченнях. Однак сьогодні вони зустрічаються як колеги. Принаймні так вона це бачила. А що думає Таб?
Після основної страви Тамара замовила на десерт інжир, Таб — сир.
Принесли каву в крихітних горнятках, але Тамара зробила лише ковточок. Тут її варили занадто міцною. А хотілося велику чашку слабенького американо.
Тамара повернулася до цікавої розмови про Табову родину. Знаючи, що в нього є алжирська кров, запитала:
— Ваша бабуся з Алжиру?
— Ні. Вона народилася в Тьєрвіль-сюр-Мез, де є велика військова база. Мій прадід воював під час Другої світової у славнозвісній Третій алжирській піхотній дивізії. Його навіть нагородили Воєнним хрестом. Коли народилася бабуся, він ще служив. Але вже й мені час трохи порозпитувати вас.
— Мені до ваших родинних історій далеко, — відповіла Тамара. — Народилася я в сім’ї чиказьких євреїв. Батько — викладач історії і має «тойоту», а не «мерседес». Мама — директорка школи.
Уявила собі їх обох: тата у твідовому костюмі й вовняній краватці, маму — за заповненням звітів, в окулярах на кінчику носа.