Із собою мала пістолет: дев’ятиміліметровий напівавтоматичний «Ґлок», схований у кобуру, вшиту в бронежилет. Агенти ЦРУ рідко потрапляли в перестрілки, навіть за кордоном. Курс кульової стрільби Тамара пройшла з найкращим результатом у групі, але ніколи в житті не цілилась десь за межами тиру й сподівалася, що так триватиме й надалі.
Заходи безпеки від Сюзан тільки більше стривожили її.
Відстань між пішохідною та автомобільною секціями мосту через Лоґон — приблизно пів сотні метрів, прикинула Тамара, коли він показався на обрії. Автомобільна секція вища.
Фургон звернув з головної дороги на курну стежку.
За двадцять метрів від краю пішохідного мосту стояли запарковані машини: мікроавтобус, що, либонь, чекав на туристів, щоб забрати їх у центр міста; кілька таксі, які були тут із тією самою метою; пів десятка старих роздовбайок. Тамара зупинилася серед автівок, у місці з чітким краєвидом на обидва мости. Двигуна не вимкнула. Військові стали біля неї.
З першого погляду, все ніби нормально. З боку Камеруну сунув людський потік, з протилежного — лише кілька людей. Вона знала, що чимало жителів Куссері, крихітного містечка з іншого берега річки, працюють у Нджамені. Одні їхали на велосипедах, інші — на віслюках, а якось Тамара побачила навіть верблюда. Надвечір робітники повертатимуться додому й потік зверне в інший бік.
Їй пригадалися люди, які щодня їздять на роботу в Чикаго. Окрім одягу, головна відмінність у тому, що в Чикаго всі постійно кудись біжать, тоді як тут жодного поспіху не видно.
Ніхто не допитував пішоходів і не перевіряв документів. Жодного натяку на бюрократію. Невелика хатинка могла слугувати прикордонним постом. Спершу їй здалося, ніби шлагбаума там теж нема, а тоді помітила довгу колоду — стовбур тоненького деревця — що лежала біля двох підпірок. І здогадалася, що її можна швидко підняти як шлагбаум.
«Безглуздя якесь, — подумала вона. — Що я тут роблю з прихованим пістолетом?»
Та вже за мить помітила, що не всі люди тут ідуть потоком. Біля парапету наприкінці мосту стояло двоє чоловіків, почасти вдягнених в уніформу, з пістолетами при поясі. На них були камуфляжні штани та звичайні сорочки з коротким рукавом: помаранчева й блакитна. Той, що в помаранчевій, курив сигарету, інший їв млинець. Обидва байдуже дивилися на пішоходів. Курець зиркнув на стоянку, але ніяк не зреагував.
Нарешті Тамара помітила ворога, і її пройняв холодок. За кілька метрів оддалік на мосту стояло ще двоє із серйозними виразами облич. У першого на плечі була лямка, на якій висіло щось загорнуте в ряднину. Один край, утім, виднівся з-під матерії, нагадуючи цівку автомата.
Другий чоловік дивився просто на Тамарину машину.
Уперше вона відчула справжню загрозу.
Роздивилася першого чоловіка у вітрове скло. Високий, із худорлявим лицем і високим чолом. Можливо, їй це тільки здалося, але він був аж надто зосередженим, не звертав уваги на натовп навколо, немовби то була звичайна комашня. Тримав автомат, частково загорнутий у ряднину, і ніби зовсім не переймався, що зброю можуть побачити.
Дістав телефон, набрав номер і приклав до вуха. Не зводячи з нього погляду, Тамара промовила:
— Он там...
— Бачу, — відказала Сюзан збоку.
— Говорить телефоном.
— Саме так.
— З ким?
— Це запитання на шістдесят чотири тисячі доларів.
Тамара відчула себе мішенню. Він міг легко застрелити її крізь скло машини. Відстань була цілком досяжна для автомата. Сидячи у водійському кріслі в нього на виду, вона не мала навіть де сховатися. Сказала:
— Треба вийти з машини.
— Точно?
— Звідси нічого до пуття не видно.
— Як скажете.
Обидві вийшли.
До Тамари долинало гудіння моторів на верхньому мості, хоча самих машин вона не бачила.
Сюзан відійшла до зеленої автівки переговорити із солдатами. Повернувшись, промовила:
— Я наказала їм залишатися всередині, щоб не викликати підозри, та в разі чого вони негайно прийдуть на допомогу.
Звідкілясь почувся крик:
— Аль-Бустан!
Тамара ошелешено озирнулася. Звідки голос, та й навіщо комусь вигукувати саме це слово?
А тоді пролунали перші постріли.
Після схожого на барабанний дріб «тра-та-та-та» почувся звук розбитого скла й болісний крик.
Інстинктивно Тамара кинулася під «пежо».
Сюзан — за нею.
Люди на мості налякано закричали. Глянувши туди, Тамара побачила, що вони намагаються втекти у той бік, звідки прийшли. От тільки стрільця досі не бачила.
Чоловік, за яким вона стежила, не діставав зброї. Притиснута під машиною, відчуваючи, як калатає серце, Тамара спитала: