— Звідки це, в біса, стріляють?
Від незнання було тільки страшніше. Сюзан відповіла:
— Згори, з автомобільного мосту.
Вона чітко бачила горішню секцію, вистромившись зі свого боку, тоді як Тамара навіть без зайвих рухів могла дивитися на пішохідну.
— Пострілом пробило вітрове на машині хлопців, — сказала Сюзан. — Схоже, влучили в когось.
— О боже, сподіваюся, з ним усе гаразд.
Почувся ще один болісний зойк, цього разу — протяжніший.
— Мертві так не кричать. — Сюзан крутнула головою направо: — Його тягнуть під машину, — затнулася. — Це капрал Акерман.
— І як він?
— Не бачу.
Більше ніхто не кричав, і Тамара сприйняла це за поганий знак.
Діставши пістолет, Сюзан визирнула з-під авто. Зробила постріл.
— Занадто далеко, — скрушно промовила. — Бачу кінчик автомата над парапетом верхнього мосту, але з такої відстані з пістолета не дістану.
Звідти долинув ще один залп, кулі продірявили дах і скло «пежо». Тамара мимохіть закричала, обхопивши руками голову. Розуміла, що це ніяк не допоможе, але не могла опиратися рефлексу.
Стрілянина вщухла, не зачепивши їх із Сюзан. Полковниця сказала:
— Він стріляє зі шляхопроводу. Якщо готові, діставайте зброю.
— Бляха, я й забула, що в мене теж є пістолет!
Тамара сягнула в кобуру під лівою пахвою. Тієї ж миті солдати відкрили вогонь у відповідь.
Поклала лікті на землю й обхопила пістолет обіруч, пильнуючи, щоб великі пальці вказували наперед і не заважали руху кожуха. Перевела «ґлок» у режим окремих пострілів, інакше могла витратити всі набої за раз.
Військові припинили вогонь. Одразу ж за цим з мосту зірвався третій залп, проте цього разу вони відповіли негайно.
Зі свого місця Тамара не бачила вищого мосту, тому стежила за пішохідним. Там вирував хаос: ті, що панічно тікали від дальнього краю, штовхали людей із цього боку, які ще не перелякалися, бо не зовсім розуміли, що воно гримить. Двоє прикордонників у камуфляжних штанях, сполохані не менше за цивільних, бігли позаду натовпу, розштовхуючи людей, щоб якнайшвидше забратися. Тамара побачила, як хтось скочив у річку й поплив до дальнього берега.
На цьому березі помітила двох джихадистів, що спускалися до води. Тільки навела на них приціл, як вони зникли під мостом.
Коли стрілянина вщухла, Сюзан сказала:
— Стрільця або зняли, або він утік. А ні, он він повернувся. Ні, це інший: шапка не та. Скільки ж їх там узагалі?
У короткій тиші Тамара знову почула вигук «Аль-Бустан!».
Сюзан викликала рацією термінове підкріплення й «швидку» для Піта.
Між військовими та бойовиками на мосту знову зав’язалася перестрілка, однак обидві сторони мали надійні укриття, і, схоже, ніхто не постраждав.
Тамара й Сюзан опинилися в пастці й не могли нічого вдіяти. «Тут я й загину, — подумала Тамара. — Шкода, що не познайомилася з Та-бом раніше, років із п’ять тому».
На пішохідному мості, точніше, вже на березі, де асфальт переходив у кам’янисту дорогу, за якісь двадцять метрів від них виринув худор-ляволиций джихадист. Тільки Тамара навела на нього зброю, як чоловік шугнув на землю, і вона збагнула, що той планує залягти, як слід прицілитися й відкрити вогонь по всіх, хто ховається під машинами. Знала, що зробить він це не вагаючись.
Вона мала всього секунду-дві щось удіяти із цим. Не замислюючись, націлилася на лице чоловіка, вирівнюючи задній приціл із білою цяткою переднього, який навела йому просто межи очі. Якась дрібка її свідомості навіть встигла подивуватися спокою, з яким вона робить це. Швидко, але без поспіху, повела стволом пістолета за головою джихадиста, що залягав на землю. Вона прекрасно розуміла, що нізащо не влучить, як поспішатиме. Ось він нарешті вклався, дістав автомат і підняв цівку. Тієї ж миті Тамара спустила гачок.
Очікувано, пістолет підкинуло віддачею. Тамара спокійно опустила дуло й знову навела приціл на голову. Хоч і побачила, що потреби в другому пострілі немає — чоловіку пошматувало голову — та все одно натисла на гачок ще раз, пустивши кулю в нерухоме тіло.
Почула вигук Сюзан:
— Класний постріл!
Тамара подумала: «Невже це була я? Це я його пристрелила?»
Далі вздовж берега майнув інший джихадист з автоматом. Він утікав.
Тамара підсунулася трохи, щоб краще бачити автомобільний міст, та однаково не могла розгледіти, чи залишилися на ньому нападники. До неї долинали звуки машин, які сунули шляхопроводом. Почула й хрипке деркотіння мотоцикла, що гнав на повній швидкості. Якщо стрільців було двоє, це, напевно, поїхали вони.