Сюзан мислила так само, гукаючи в рацію:
— Перш ніж виходити на пішохідний міст, перевірте автомобільний! Можливо, стрільці досі там. — Відтак зв’язалася з бійцями під зеленою машиною: — Не полишайте сховку, поки не буде ясно, чи досі вони там.
Більшість пішоходів устигла покинути міст через дальній вихід. Тамара бачила, як вони ховалися за будівлями й деревами, визирали з-за кутів, очікуючи, що буде далі. Прикордонники в яскравих сорочках теж не наважувалися повертатися на пост.
«Схоже, все позаду», — подумала Тамара, однак була готова пролежати тут хоч цілий день, тільки б переконатися, що можна безпечно вийти.
На дорозі з’явилася «швидка» американської армії й зупинилася за зеленою автівкою.
Сюзан гукнула:
— Усім узяти на приціл парапет верхнього мосту, негайно!
Троє непоранених солдатів викотилися з-під машини й, сховавшись за іншими автівками, навели автомати на горішній міст.
Зі швидкої вискочило двоє парамедиків.
— Під машину! — наказала їм Сюзан. — У нас одне вогнепальне поранення.
Постріли більше не лунали.
Медики дістали ноші.
Тамара залишалася на місці, дивлячись на вцілілого джихадиста, що біг берегом. Його вже було майже не видно, тож вона розважила, що назад він не повернеться. Двоє прикордонників сторожко рушили мостом на свій бік, нарешті діставши зброю. Тамара промимрила:
— Ну, дякую за допомогу.
Увімкнулася рація Сюзан, і Тамара почула звідти голос:
— Полковнице, на автомобільному мосту чисто.
Тамара завагалася. Чи варто ризикувати життям, покладаючись на поспішне радіоповідомлення?
«Ну, звичайно, — подумала вона. — Саме так і роблять професіонали».
Викотилася з-під машини, натужно зіп’ялася на ноги. Була б не проти трішки посидіти, та водночас не хотіла виказувати слабкість перед військовими. Сперлася на капот «пежо», розглядаючи отвори від куль. Знала, що деякі набої до автоматів здатні прошити автомобіль наскрізь. Ох і пощастило ж їй.
Нараз пригадала, що служить у розвідці, а тому мусить проаналізувати всю інформацію із цього інциденту. Попросила в Сюзан:
— Запитайте, чи не видно на автомобільному мосту тіл.
Сюзан піднесла рацію до губ і передала запитання.
— Тіл не видно, але є кров.
Отже, виснувала Тамара, вони забрали із собою одного-двох поранених.
Залишався убитий, якого застрелила вона.
Тамара рішуче ступила на пішохідний міст, відчувши приплив сил у ногах. Підійшла до тіла. Сумнівів у тому, що джихадист мертвий, не було: голову йому рознесло на друзки. Забрала автомат з його обм’яклої руки. Це був короткий і навдивовижу легкий булпап із загнутим магазином. З лівого боку цівки, біля кріплення до корпусу, серійний номер. Тамара впізнала зброю виробництва китайської державної оборонної корпорації «Норінко».
Навівши автомат на землю, потягнула затвор і вийняла магазин. Дістала кулю й поклала разом із магазином у кишеню куртки, а розряджений карабін понесла до понівеченої машини.
Побачивши її, Сюзан сказала:
— Тримаєте, наче дохлого пса.
— Але зуби вирвала, — відповіла Тамара.
Медики вантажили ноші в машину. Зрозумівши, що досі не перекинулася навіть словом із Пітом, побігла до нього. Хлопець лежав напрочуд непорушно. Вона остовпіло прохопилася:
— О господи!
Лице Піта було бліде, очі незмигно дивилися вгору. Один із медиків промовив:
— Мені шкода, міс.
— Він якось запрошував мене на побачення, — мовила Тамара, заливаючись слізьми, — але я сказала, що він занадто молодий для мене.
Терла лице рукавом, а сльози все котилися.
— О Піте, — звернулася вона до його неживого обличчя, — пробач мені.
* * *
Оператор на комутаторі сказав:
— Пані президентко, батько капрала Акермана на лінії. Містер Філіп Акерман.
Полін ненавиділа такі моменти. Щоразу, коли їй доводилося розмовляти з батьками, які втрачали дітей в армії, серце їй обливалося кров’ю. Вона не могла не думати, що відчувала б, якби загинула Піппа. Це було найгіршим у її роботі.
— Дякую, — відповіла вона оператору. — З’єднайте нас.
Озвався низький чоловічий голос:
— Говорить Філ Акерман.
— Містере Акермане, це президентка Ґрін.
— Слухаю, пані президентко.
— Мені прикро через вашу втрату.
— Дякую.
— Піт віддав життя, а ви — сина. Хочу, щоб ви знали: батьківщина вдячна за вашу жертовність.
— Дякую.
— Якщо не помиляюся, сер, ви пожежник.