— Ой, ні, дякую.
— Воно тобі не нашкодить, дурненька. — Він поплескав себе по пухкому стегну: — Ходи на коліна.
— Пане, я не можу.
Він роздратувався.
— Дам двадцять баксів за поцілунок.
— Ні!
Вона не розуміла, чи він говорив про долари, євро, щось іще, та байдуже, бо сума була завелика як за поцілунок. Інстинктивно відчула, що поцілунком не обмежиться. Цього вона боялася найбільше, бо він, хоч і видавався привітним, міг і силою змусити її.
Чоловік сказав:
— На дрібниці не розмінюєшся. А за сотню даси?
Кія вибігла з кімнати. За дверима вже чекала Фатіма.
— Що трапилося? — спитала.
— Він хоче сексу!
— Гроші пропонував?
Вона кивнула.
— Сто баксів, сказав.
— Це долари. — Фатіма взяла її за плечі, нахилилася ближче, і Кія вдихнула її парфуми, схожі на аромат паленого меду. — Послухай, тобі хтось колись пропонував сотню доларів?
— Ні.
— І не запропонує, якщо не гратимеш за правилами. Так чайові й заробляють, проте далеко не всі клієнти такі щедрі, як Альберт. А зараз повертайся і знімай труси. — Вийнявши з кишені невеликий плаский пакуночок, додала: — І не забудь про презерватив.
Кія презерватива не прийняла.
— Фатімо, мені дуже шкода, — відказала вона. — Не хочу йти проти вас, бо справді рада була б працювати офіціанткою, але я не можу зробити цього. Просто не можу. — Кія дуже хотіла зберегти гідність, але сльози потекли самі собою. — Будь ласка, не примушуйте мене робити цього, — попрохала.
Фатіма рішуче сказала:
— Не можна працювати тут, не даючи клієнтам того, що вони хочуть!
Через сльози Кія не змогла навіть відповісти. Підійшов охоронець, спитав у Фатіми:
— Мадам, усе гаразд?
Кія збагнула, що, коли вони захочуть примусити, охоронець легко її скрутить. Це усвідомлення додало їй рішучості. Найгірше в цій ситуації показати себе безпорадною сільською дурепою, якою всі можуть попихати. Вона ж просто мусила себе відстояти.
Відступивши на крок, вона скинула голову.
— Я цього не робитиму, — промовила рішуче. — Не хочу розчаровувати вас, Фатімо, але це ваша провина. Ви мене обдурили. — Відтак повільно й виразно додала: — І краще нам не сваритися.
Фатіма розсердилася.
— То ти мені погрожуєш?
Кія зиркнула на охоронця.
— Проти нього я нічого не вдію. — А тоді підняла голос: — Зате можу вчинити страшний скандал на очах у клієнтів.
Тієї миті з іншої приватної кабінки визирнув чоловік і погукав:
— Принесіть іще напоїв!
Фатіма сказала:
— Уже йду, пане! — Дещо пом’якшилася: — Іди до себе й переспи із цією думкою. На ранок поглянеш на все інакше й спробуєш іще раз. — Кія мовчки кивнула, і Фатіма промовила: — І прошу тебе, не треба рюмсати перед клієнтами!
Кія швидко пішла, доки Фатіма не передумала.
Знайшла вхід для персоналу, перетнула двір і вийшла до гуртожитку. Джадда сиділа у вестибюлі перед телевізором.
— Щось ти рано, — сказала вона несхвально.
— Еге ж, — кинула Кія і без жодних пояснень побігла сходами нагору.
Наджі міцно спав.
Кія скинула форму, яка тепер здавалася їй одягом шльондри. Нацупила свою сорочку й лягла біля сина. Було вже по півночі, але з ресторану долинали музика й гомін. Хоч і втомлена, вона не могла заснути.
Десь о третій повернулася Зарія з повною жменею грошей. Її очі сяяли.
— Я багата! — оголосила вона.
Кія була надто зморена, щоб її повчати. Та вона вже й сама не розуміла, чи справді все аж так погано.
— Скільки чоловіків? — просто запитала.
— Один дав мені двадцятку, а іншому я зробила це рукою за десять, — відказала Зарія. — Лиш подумай, скільки працює моя мати, щоб заробити тридцять!
Скинувши одяг, вона пішла в душ.
— Гарно вимийся, — кинула Кія.
Зарія незабаром повернулася й уже за хвильку заснула.
Кія пролежала без сну, доки крізь благенькі штори не почало пробиватися ранкове світло, й Наджі завовтузився. Вона приклала його до грудей, щоб мовчав, а тоді одягнулася і вбрала малого.
Коли виходила з кімнати, ніхто ніде не ворухнувся.
У повній тиші прокралася до виходу.
Широченний проспект Шарля де Голля тягнувся через самісінький центр столиці. Навіть о цій порі там уже були люди. Кія розпитала, як дійти до рибного ринку — єдиного місця у всій Нджамені, яке вона знала. Щоночі рибалки з озера Чад їхали сюди продавати вчорашній улов, тож Кія бувала тут кілька разів із Салімом.
Коли дісталася туди, чоловіки вже розвантажували машини. Скрізь тхнуло рибою, та Кії тут дихалося вільніше, ніж у задушливій атмосфері клубу. Торгівці розкладали своє лискуче добро на прилавках, сприскуючи його водою, щоб охолодити. Продати все можна до полудня і вже в обід повернутися додому.