Кія тинялася базаром, доки не побачила знайоме обличчя. Спитала:
— Мельхеме, пам’ятаєш мене? Я Салімова вдова.
— Кія! — упізнав той. — Аякже, пригадую. Що ти тут робиш сама?
— Довга історія... — мовила Кія.
Розділ восьмий
Через чотири дні після стрілянини на мосту Нґуелі й чотири ночі відтоді, як Тамара невинно спала з Табом, американський посол влаштував вечірку до ювілею своєї дружини — їй виповнювалося тридцять.
Тамарі хотілося, щоб свято вдалося, бо Ширлі була її найкращою подругою в Чаді, до того ж її чоловік Нік зі шкури пнувся, організовуючи бенкет. Зазвичай за вечірки та раути відповідала Ширлі, оскільки це належало до обов’язків дружини посла, проте Нік вирішив, що влаштовувати власний день народження їй не годиться й узявся зробити все сам.
Захід планували помпезний. На святкування мало прийти все посольство, зокрема й агенти ЦРУ, що вдавали із себе звичайних дипломатів. Запросили також найголовніших представників амбасад союзних держав і чадської еліти. Гостей очікували кілька сотень.
Раут мав відбутися в бальній залі. Справжні танцювальні вечори посольство проводило рідко. Традиційні європейські бали з обтяжливими формальностями й нудною музикою вважалися старомодними. Утім, зала чудово надавалася для великих заходів, а Ширлі завжди вміла створити таку атмосферу, щоб гості відпочивали й почувалися невимушено навіть за формальних обставин.
В обідню перерву Тамара прийшла запитати, чим може допомогти, й побачила, як мучиться Нік. У кухні стояв іще не прикрашений торт, двадцятеро офіціантів нудилися, очікуючи інструкцій, а надворі під пальмами сиділи, покурюючи гашиш, музиканти малійського джаз-бенду «Desert Funk».
Нік — високий чоловік з масивною головою й грубими рисами обличчя — був дружнім і простим у спілкуванні, ще й вирізнявся гострим розумом. Однак цей талановитий дипломат в організації свят не тямив анічогісінько. Прагнучи влаштувати все як належить, він ходив із занепокоєним виглядом і дивувався, чому все не так.
Тамара віддала розпорядження трьом кухарям прикрашати торт, показала гурту, де під’єднати апаратуру й відрядила двох працівників посольства купити кульок і конфеті. Після того наказала офіціантам принести контейнери з льодом і поставити охолоджуватися напої. Легко переходила від одного завдання до наступного, вказуючи всім, що робити. Того вечора в управління ЦРУ так і не повернулася.
І весь час із думок їй не йшов Таб. Що він зараз робить? Коли прибуде? Куди вони підуть після вечірки? Чи проведуть ніч разом?
Чи не занадто все добре, щоби бути реальністю?
У неї ще лишалося трохи часу заскочити додому й перевдягтися у святкову шовкову сукенку популярного тут яскраво-синього кольору.
У бальну залу повернулася за кілька хвилин до прибуття гостей.
Ширлі прийшла за хвилину. Побачивши прикраси, офіціантів із канапе та напоями на тацях і музикантів, що стояли з інструментами напоготові, аж засяяла від радості. Обійнявши Ніка, подякувала йому.
— Ти чудово з усім упорався! — не ховаючи подиву, промовила вона.
— У критичний момент мене підстрахували, — зізнався той.
Ширлі обернулася до Тамари.
— Ти йому допомогла.
— Ми всі заразилися Ніковим ентузіазмом, — сказала Тамара.
— Я така щаслива.
Тамара розуміла, що Ширлі радіє не стільки успішній організації свята, скільки тому, що Нік сам зробив усе це для неї. «Так і має бути, — подумала Тамара. — Я теж хотіла б таких стосунків».
Увійшла перша гостя — чадка в яскравій червоно-біло-синій сукні.
— Розкішна, — прошепотіла Тамара до Ширлі. — Я в такому скидалася б на диван.
— Але вона вміє носити таке вбрання.
На святкуваннях посольства завжди подавали каліфорнійське шампанське. Французи зазвичай стримано його хвалили, а тоді відставляли недопиті келихи. Британці ж замовляли джин із тоніком. Тамарі шампанське здалося смачним, проте й без нього вона була збуджена.
Ширлі кинула на неї задумливий погляд.
— Чого це ти сьогодні така щаслива?
— Сподобалося допомагати Нікові.
— А здається, що закохалася.
— У Ніка? Ну звісно. Як у такого не закохатися?
— Гм-м-м, — протягнула Ширлі, яка завжди відчувала, коли їй щось не договорюють. — Очима слухать вісника любові я вмію.
— Дай вгадаю, — відповіла Тамара. — Шекспір?