— Десять із десяти плюс бонусний бал за ухиляння від відповіді.
Прибуло ще гостей. Ширлі з Ніком пішли до дверей їх зустрічати. Щоб привітати всіх, знадобиться ціла година.
Тамара вирішила прогулятися залою. Це був один із тих заходів, на якому розвідники могли почути найсвіжіші чутки.
Дивовижно, як швидко люди забувають про конфіденційність, коли напої безкоштовні.
Чадські жінки вбралися в найяскравіші сукні з барвистими візерунками. Чоловіки були вдягнені скромніше, окрім кількох молодих модників у стильних піджаках поверх футболок.
На таких вечірках Тамару часом накривало усвідомлення жорстокої реальності. Ось і тепер, попиваючи шампанське й теревенячи з гостями, вона згадала про Кію, яка, щоб прогодувати дитину, готується до небезпечної мандрівки пустелею та морем, з надією знайти безпечне місце в далекій невідомій країні. Дивний цей світ...
Таб запізнювався. Тамарі зробилося ніяково, бо це мала бути їхня перша зустріч після ночі в нього. Вони лягли в його ліжко, він — у футболці й боксерах, вона — в толстовці й трусиках. Таб обійняв її, вона ж притислася до нього й заснула за лічені секунди. А потім прокинулася від того, що він сидів у костюмі на краю ліжка, тримаючи чашку й потягуючи каву зі словами:
— Вибач, що розбудив, але мені вже час на літак. Не хотів, щоб ти прокидалася тут сама.
Того ранку він летів у Малі з одним зі своїх паризьких босів і мав повернутися сьогодні. Як зустріти його? Він не був її коханцем, однак вони стали більш ніж просто колегами.
До неї підійшов Башир Фахурі, місцевий журналіст, із яким вони нещодавно познайомилися. Був бадьорим та енергійним, і це миттю її насторожило. На запитання, як у нього справи, відказав:
— Пишу аналітичну статтю про ОСДР. — Він мав на увазі найбільшу групу чадських повстанців, котрі прагнули скинути Генерала. — Чули щось про них?
Тамара подумала, чом би не витягнути з нього трохи корисної інформації.
— Башире, а чи відомо вам, звідки в них фінансування?
— Чимала частина надходить від наших східних друзів, Судану. А про Судан ви що думаєте? Певен, Вашингтон вважає, що Хартум не має права втручатись у справи Чаду.
— Башире, я не маю повноважень коментувати місцеву політику. Ви це чудово знаєте.
— Не переймайтеся, це не увійде в матеріал. Але як американка, ви, напевно, підтримуєте демократію.
Тамара розуміла, що вірити його словам не можна.
— Я часто думаю про повільний і довгий шлях Америки до демократії, — відповіла вона. — Спочатку в нас була війна проти монархії, тоді — проти рабства, після того, аж через сто років, феміністкам вдалося довести, що жінки — не другорядні громадяни.
Однак Башир очікував почути дещо зовсім інше.
— Тобто ви хочете сказати, що чадським демократам варто набратися терпіння?
— Я нічого такого не кажу, Башире. Ми просто теревенимо на вечірці. — Вона кивнула на білявого американця, який щось впевнено розповідав групі людей французькою: — Поговоріть із Дрю Сандберґом, він пресаташе.
— Я вже розмовляв із Дрю. Йому відомо небагато. Мені ж потрібна думка ЦРУ.
— А я її звідки знаю? — мовила Тамара.
Башир гигикнув, а Тамара повернулася в інший бік.
І відразу ж помітила Таба. Він стояв біля дверей, ручкаючись із Ніком . Сьогодні був у чорному костюмі й лискучій білій сорочці зі ціпоньками. Краватку обрав темно-бузкову з легеньким візерунком. Вигляд мав досить звабливий.
І не лише Тамара так вважала.
Деякі з жінок нишком позирали на Таба.
«Вибачайте, дівчата, але він мій», — подумала Тамара, хоча насправді він їй не належав.
Утішив її, був дуже милим, чуйним і співчутливим, але про що це свідчило? Лише про його люб’язність. Поки був у Малі, його міг охопити притаманний чоловікам страх перед відповідальністю. Він міг відмовити їй, озброївшись одним із затяганих кліше: «Було добре, але пропоную на тому й скінчити. Мені не потрібні стосунки». Чи навіть гірше: «Річ не в тобі, а в мені».
Міркуючи про це, вона усвідомила, наскільки прагне взаємин із ним і як гірко їй буде, коли все складеться інакше.
Обернулася ще раз: Таб досі стояв, де й раніше. Його врода вразила Тамару, коли він усміхнувся до неї: його лице випромінювало любов і щастя. Усі її страхи та сумніви розвіяло вмить. Вона заледве стримувалася, щоб не кинутись йому на шию.
— Добрий вечір, — формально привіталася вона.
— Яка гарна сукня! — здавалося, він збирається накинутися на Тамару з поцілунками, тож вона простягла руку, і він лише потиснув її.
Продовжуючи шкіритися, як йолоп.
— Як там Малі? — запитала вона.