Почалося все ще до її народження. Полін хотіла, щоби пологи були якомога природнішими. Джеррі ж наполягав на найсучаснішому пологовому будинку з найдосконалішою апаратурою, відомою медицині. Вчинили, як прагла вона, і Джеррі, хоч і ненадовго, погодився на домашні пологи, та щойно перейми посилилися, негайно викликав швидку. Полін була занадто виснажена, щоби пручатися. Хоч і почувалася зрадженою, через велике бажання мати дитя не стала сперечатися.
Невже розбіжності з часом лише посилилися? Звичка винуватити її за все, що могло піти не так, — це точно щось новеньке.
Джеррі зайшов за декілька хвилин, зі словами:
— Так і думав, що ти тут.
Вона не стала тягнути:
— Навіщо ти це зробив?
— Заспокоїв Піппу?
— Підірвав мій авторитет!
— Я подумав, треба трішки її пожаліти.
— Послухай. Байдуже, сваримо ми доню чи потураємо їй, головне — робити це узгоджено. Сплутані сигнали морочитимуть їй голову, а дезорієнтована дитина нещаслива.
— У такому разі треба заздалегідь домовлятися, як говорити з нею.
— Так і було! Ти сказав, необхідно зробити так, щоб вона не курила марихуани, і я погодилася.
— Не так це було, — роздратовано промовив він. — Я переказав тобі слова міз Джудд, яка хоче, щоб Піппа спинилася, а ти вирішила діяти швидко, навіть не спитавши моєї думки.
— То краще хай і далі курить?
— Я вважаю, замість прочуханки, їй потрібна була бесіда.
— Вона вже велика, щоб слухатися нас і наших порад. Можемо лише застерегти її про наслідки. Власне, це я і зробила.
— Але ти її тільки налякала.
— Ну й нехай!
З-за дверей почулося:
— Пані президентко, вечеря готова.
Пройшовши Центральним коридором, вони опинилися в їдальні, що в західному кінці будівлі, відразу біля кухні. Посеред кімнати стояв невеликий круглий столик, високі вікна виходили на фонтан Північного моріжка. Піппа приєдналася до них за хвилину.
Тільки-но Полін наштрикнула креветку на виделку, в неї задзвонив телефон. Це був Сандіп Чакраборті. Вона встала, відійшла й повернулася до столу спиною.
— Сандіпе, це терміново?
— Джеймс Мур дізнався про відкладення нашої резолюції, — промовив Сандіп. — Його промову транслюють на CNN. Вам варто це побачити. Він на куражі.
— Добре. Не кладіть слухавки. — Оголосила родині: — Вибачте, мушу перерватися на хвилинку.
Поруч із їдальнею містилася невеличка кімната, яку називали Салоном краси, хоч Полін ніколи не використовувала її за призначенням. Там стояв телевізор — вона увімкнула його, щойно зайшовши.
Мур виступав на баскетбольній арені, вщерть напханій його прихильниками. Стояв на сцені з мікрофоном у руці й говорив без папірця. Узутий був у ковбойські чоботи із загнутими носаками. Сцену за його спиною прикрашав смугасто-зоряний візерунок.
Він промовляв:
— Хто з присутніх тут чесних людей хотів би порадити президентці не покладати марних надій на ООН?
Камера сфокусувалася на глядачах, більшість із яких були вдягнені в повсякденний одяг: футболки та бейсболки з написом «Джиммі».
— О, то руки підняли всі! — промовив Мур, і зала засміялася у відповідь. — Тобто всі присутні тут розуміють це краще за Полін! — Спустившись зі сцени, зазирнув углиб зали: — У передньому ряду навіть діти попідіймали руки. — Камера швидко показала перший ряд. — Напевно, навіть вони пояснили б їй, що й до чого. — Мур поводився достоту як стендап-комік, вдало витримуючи паузи в потрібних місцях. — Якщо ви все ж оберете мене президентом...
Ці слова заглушила довга хвиля оплесків за «якщо» — такий скромний.
— Дозвольте розповісти вам, як я розмовляв би з китайським президентом. — Він витримав паузу. — Не бійтеся, це буде недовго.
Ще одна пауза для сміху.
— Я б сказав йому: «Пане президенте, робіть, що хочете, але як побачите мене наступного разу — тікайте!»
Бурхливі оплески.
Полін вимкнула звук і сказала в телефон:
— Сандіпе, що думаєте?
— Дурня, але подана бездоганно.
— Нам варто якось відповісти?
— Не терміново. Інакше завтра цей запис крутитимуть цілий день. Дочекаймося, поки матимемо щось на руках.
— Дякую, Сандіпе. До побачення.
Завершивши розмову, Полін повернулася в їдальню. Закуски прибрали, натомість поставили на стіл основну страву — смажену курятину.