Перевдягнувшись для святкування, повернулися несказанно щасливі Аннетт із Дрю. Потайки заздрячи, Тамара не могла на них намилуватися.
Заграв гурт, святкування погучнішало. Нарешті Тамара дозволила собі заговорити до Таба.
— Складно це, — тихенько кинула вона, — вдавати, ніби ми просто колеги.
Для святкового вигляду в руці він тримав пляшку «Ґали», хоча майже не пив.
— Мені теж.
— Добре, що й тобі тяжко.
Він розсміявся.
— Тільки поглянь на них, — мовив він, киваючи на молодят. —Дрю не може відірватися від Аннетт. Знайоме відчуття.
Більшість гостей танцювали.
— Ходімо на подвір’я, — запропонувала Тамара. — Там не так людно.
Вони вийшли й стали перед фонтаном. Надворі було лише з пів десятка гостей, але Тамарі хотілося, щоб усі вони забралися геть. Таб сказав:
Нам треба бути частіше разом. Ми постійно зустрічаємося й розходимося, а я хочу більше близькості.
— Більше близькості? — усміхнулася вона. — Невже залишилася якась частинка мого тіла, якої ти ще не знаєш, як власну?
Він глянув на неї тим особливим поглядом карих очей, від якого її брали дрижаки.
— Я не про це.
— Знаю. Просто захотілося сказати це.
Але він був налаштований серйозно.
— Я хочу провести з тобою всі вихідні. Десь не тут: щоб нас не смикали й не доводилося вдавати із себе незнайомців.
Тамарі така пропозиція сподобалася, та вона не розуміла, як її втілити.
— Хочеш поїхати кудись, як у відпустку?
— Так. Наскільки я знаю, в тебе скоро день народження.
Вона не пригадувала, щоб казала дату Табові. Проте дізнатися це йому було завиграшки. Він-бо, зрештою, розвідник.
— У неділю, — відказала вона. — Мені буде тридцять. Я не планувала святкувати.
— Хочу зробити тобі подарунок і повезти тебе кудись.
Її накрила тепла хвиля. «Господи, я його обожнюю», — подумала вона. Проте була одна проблема.
— Чудова ідея, — мовила Тамара, — але куди ми поїдемо? Тут ніде немає курорту, де можна було б оселитися інкогніто. Скрізь у цій країні, крім столиці, ми вирізнятимемося, як пара жирафів.
— Я знаю один непоганий готель у Марракеші.
— Марокко? Ти серйозно?
— Чому ні?
— Звідси немає прямих рейсів туди. Доведеться летіти через Париж або Касабланку — або й з двома пересадками. Дорога туди забере день. На одні вихідні з’їздити не вдасться.
— А як я скажу, що маю рішення?
— Яке? Реактивний верблюд?
— У моєї матері є літак.
Вона не стримала сміху.
— Табе! І як мені звикнути до тебе? У твоєї матері є літак! А моя ніколи не літала в першому класі.
Він гірко всміхнувся:
— Розумію, тобі важко повірити, але мене лякає перспектива зустрічі з твоїми батьками.
— Твоя правда, мені важко в це повірити.
— Мій батько торгівець— першокласний, ніде правди діти—та все ж не інтелектуал. Твій — професор, автор історичних книжок. Моя мати має талант до створення годинників і сумочок, за які багатійки готові платити дурні гроші, твоя ж — керує школою, де сотні, коли не тисячі, дітей здобувають знання. Розумію, заробляють вони небагато, але це тільки більше вражає. Напевно, вони подумають, що я зіпсутий синок товстосумів.
У цій коротенькій промові Тамара зауважила для себе два моменти.
Перший — Табова надзвичайна скромність, геть непритаманна людині його становища.
Другий і найважливіший — він планує знайомитися з її батьками.
Отже, у нього є бачення власного майбутнього, і вона — його частина.
Однак Тамара в цьому не зізналася.
Просто відповіла:
— Це справді можливо?
— Треба тільки дізнатися, чи вільний літак.
— Це так романтично. Шкода, що зараз покохатися не вийде.
Він звів брову:
— Не розумію, що нам заважає.
— У фонтані?
— Можливо, але не хочу забирати всю увагу в молодят. Це буде неввічливо.
— Ну що ж, старий ти розпуснику, гайда до тебе.
— Тоді я піду першим. Вислизну тихцем. А ти можеш попрощатися з Дрю й Аннетт і піти за кілька хвилин.
— Згода.
— А я заразом матиму трохи часу навести лад у квартирі: помити посуд, закинути речі в машинку й винести сміття.
— І все це заради мене?
— Можу просто роздягнутися й чекати тебе в ліжку.
— План «Б» мені подобається більше.
— Овва, — кинув він. — Як скажеш.
* * *
Уранці Тамара прокинулася у своїй квартирі при посольстві, усвідомлюючи зміни. Їхні з Табом стосунки вийшли на новий рівень. Тепер він був уже не просто її бойфрендом, коханцем. Вони стали парою, одним цілим. Збиралися разом у подорож, і вона не примушувала його до того. Це була його власна ідея!