Полежала ще трошки в ліжку, насолоджуючись відчуттям.
Коли нарешті встала, знайшла на телефоні повідомлення: «Будь ласка, не забудь купити бабусі чотирнадцять бананів. Дякую, Харун».
Їй одразу пригадалося напівпорожнє село на березі всохлого озера й напружений темношкірий араб, що, розмовляючи із чітким нью-джерським акцентом, сказав: «У повідомленні назве цифру, наприклад, вісім кілометрів або п’ятнадцять доларів. Це означатиме час, коли він може побачитися з вами, за двадцятичотиригодинним форматом: п’ятнадцять доларів—третя пополудні. Місцем зустрічі буде Ле-Ґран-Марше».
Тамара схвилювалася, але одразу наказала собі не завищувати очікувань. Абдул не знав Харуна. Не факт, що той мав доступ до таємної інформації. Можливо, це просто шахрай, який хоче нагріти її. Не варто аж надто сподіватися.
Прийняла душ, вдягнулася й поснідала пластівцями. Накинувши шаль, яку дав їй Абдул — синю з помаранчевими колами, виступила в теплінь пустельного ранку. Це була її улюблена пора в Чаді, коли в повітрі ще не стоїть курява, а сонце не пече.
Декстер пив каву в себе за столом. Сьогодні був у синьому костюмі в білу смужку. У країні, де поряд із традиційним арабським одягом побутував французький шик, він нагадував типового американця з анекдотів. На стіні кабінету висів знімок: він та його студентська команда з бейсболу гордо позують із кубком.
— Сьогодні в мене зустріч з інформатором, — сказала вона. — На ринку Ле-Ґран-Марше о другій.
— Хто він?
— За словами Абдула, розчарований терорист. Себе називає Харуном. Живе в Куссері, по той бік річки.
— Вірити можна?
— Невідомо. — Було важливо не провалити Декстерових очікувань, який рідко прощав невиконані обіцянки. — Але послухаємо, що він скаже.
— Звучить не вельми обнадійливо.
— Це ми ще побачимо.
— Ринок велетенський. Як ви впізнаєте одне одного?
Вона торкнулася шалі на шиї:
— Це від нього.
Декстер знизав плечима:
— Спробуй. — Тамара наготувалась іти, а Декстер кинув навздогін: — Я тут думав про Каріма.
Вона обернулася. Що знову?
Декстер провадив:
— Він обіцяв надати тобі чернетку Генералової промови.
— Він нічого не обіцяв, — рішуче виправила Тамара. —Лише казав, подивиться, що можна вдіяти.
— Хіба не те саме?
— Не хочу тиснути на нього, бо як здогадається, що це нам важливо, може не поділитися.
Декстер кинув нетерпляче:
— Якщо не дає тобі інформації, він нам не потрібен.
— Я натякну йому при наступній зустрічі.
Декстер насупився.
— Це велика риба.
Тамара не розуміла, до чого хилить бос. Відповіла:
— Так, це правда. Саме тому я високо ціную його довіру.
— Скільки ти вже працюєш у ЦРУ, п’ять років?
— Так.
— Але це твоє перше закордонне відрядження.
Нарешті до Тамари дійшло. Це її розсердило.
— Декстере, на що ви натякаєте? — спитала вона, не церемонячись. — Кажіть прямо.
— Ти молода і наївна. — Її тон дав йому право не добирати слів. — Тобі бракує досвіду вести контакт рівня Каріма — людини з доступом до владних кабінетів.
«Придурок ти», — подумала Тамара, а вголос сказала:
— Одначе мені стало досвіду здобути його довіру.
— Це не те саме.
«Не треба було зачіпатися з ним, — подумала, — боса не перепреш».
— І хто ж вестиме Каріма замість мене?
— Я подумав, що можу робити це сам.
«Он воно як. А тоді припишеш собі всі заслуги. Як той професор, що публікує працю, засновану на відкритті свого докторанта. Класика».
Декстер промовив:
— Припускаю, його контактні номери є у твоїх звітах.
— Усю необхідну інформацію знайдете у файлах.
«Окрім кількох дрібничок, які я не записала, як, наприклад, номер телефону його дружини, який він бере із собою, коли хоче, щоб його було важко знайти. Але пішов ти, Декстере, не дам я його тобі».
— Добре, — буркнув. — Поки що це все.
Отримавши дозвіл, вона вийшла з його кабінету й попрямувала до свого столу.
За деякий час на телефон прийшло повідомлення: «Марракеський експрес вирушає завтра зранку, повернення — у понеділок перед роботою. Добре?»
Завтра субота. Вона матиме дві доби. Відповіла: «Авжеж, дупце моя чудова».
Подумала, що варто ще раз зустрітися з Карімом. Найкраще буде заздалегідь повідомити його про Декстерове рішення — і важливо, щоб це зробила саме вона. Авжеж, йому розповість приємнішу версію, приміром, що її переводять на іншу посаду.