Глянула на годинник. Добігало до полудня. О цій порі Каріма можна було знайти в барі «Інтернаціональ» при готелі «Ламі». Встигнуть навіть випити по коктейлю. Якщо звідти одразу піти на ринок, вона буде там якраз близько другої.
Замовила машину.
Вона залюбки поїхала б туди сама. На широких вулицях Нджамени можна було побачити тисячі великих і малих роверів, мотоциклів, скутерів, мопедів і навіть класичних паризьких «велосолексів» — велосипедів із невеличким п’ятдесятикубовим двигуном, причепленим над переднім колесом. У Вашинґтоні вона їздила на байку з низьким сидінням, високим кермом і великим двоциліндровим двигуном, та в Чаді він був би занадто помітний. Не привертати зайвої уваги—найголовніше правило дипломата й розвідника. Тож перед тим як вирушити сюди, мотоцикл довелося продати. Можливо, колись вона купить собі інший.
Дорогою попросила водія зупинитися біля невеличкої крамниці. Купила пачку пластівців, пляшку води, тюбик зубної пасти й серветки. Вийшовши з пакетом, попросила водія покласти його в багажник і чекати її з готелю.
Хол «Ламі» був повен відвідувачів. Хтось приходив на обід, хтось вирушав на зустріч в інший ресторан. Тамара ніби потрапила в Чикаго або Париж. Центральний район став міжнародним острівцем посеред африканського міста. «Люди, які часто подорожують, воліють, щоб усі місця нагадували одне одне», — подумала вона.
Зайшла в бар. У час передобідніх коктейлів там було людно, але тихіше, ніж увечері — панувала ділова атмосфера. Більшість відвідувачів — у західних костюмах, дехто — в традиційному одязі. Переважно чоловіки, хоча серед юрби вона помітила полковницю Маркус у цивільному. Каріма, однак, не спостерегла.
А ось Таб був.
Вона побачила його в профіль: сидів під вікном, виглядаючи надвір. Темно-синій піджак і блакитна сорочка — обрав свій улюблений одяг, як вона тепер знала. Її обличчя просіяло приємною, але здивованою усмішкою. Ступила крок у його бік, але одразу спинилася: він був не сам, а з жінкою — високою, майже його зросту, і стрункою. На вигляд їй сорок із гаком, тобто на десять років старша від Таба. Мала біляве волосся по плечі, вишукано підстрижене й фарбоване, макіяж—легкий і елегантний. Одягнена була в легку сукню блакитного відтінку.
Сиділи за квадратним столом — не навпроти одне одного, як на діловій зустрічі, а через кут, що вказувало на близькі стосунки. На столику було два напої. Тамара знала, що о цій порі дня у Табовій склянці налито воду «Пер’є» зі скибкою лайма. Перед жінкою стояв келих для мартіні.
Нахилившись до нього, вона заглядала йому в очі й говорила енергійно, але тихо. Він здебільшого мовчав, тільки киваючи й коротко відповідаючи, хоч його постава не виказувала неприйняття чи дискомфорту. Розмову вела вона, проте він охоче слухав. Жінка поклала лівицю йому на праву руку, й Тамара помітила, що обручки на її пальці нема. За якийсь час Таб врешті потягнувся до склянки, тож їй довелося відпустити його руку.
На хвильку жінка подивилася в інший бік, байдуже оглядаючи присутніх у барі. Ковзнула поглядом по Тамарі, ніяк, утім, не зреагувавши: вони були незнайомі. Відтак жінка знову повернулася до Таба, більше її ніхто не цікавив.
Раптом Тамарі зробилося соромно. Яке ж то буде приниження, якщо її заскочать на підгляданні! Розвернулася і вийшла з бару.
Зупинилася в холі, міркуючи: «Чого мені соромитися? Що такого ганебного я скоїла?»
Сіла на диван і, серед кількох десятків людей, що чекали своїх колег, або коли підготують їхній номер, або щоб консьєрж відповів на запитання, спробувала зібратися. Існувало безліч причин, чому Таб прийшов сюди випити з кимось. Та жінка може бути його знайомою, контактом, колегою зі служби — будь-ким.
Однак вона елегантна, добре вбрана, приваблива й незаміжня. Ще й торкалася його руки.
Щоправда, не фліртувала. Насупившись, Тамара подумала: «А мені звідки знати?» Відповідь не забарилася: бо для того вони занадто добре знайомі.
Та жінка може бути йому родичкою — можливо, тіткою, молодшою сестрою матері. Проте тітка не вдягалася б так вишукано на зустріч із небожем. Ще раз подумавши, Тамара пригадала діамантові сережки, елегантну шовкову шаль, два-три золоті браслети на руці й туфлі на підборах.
То хто ж вона така?
«Я повернуся в бар, — вирішила вона. — Просто підійду до їхнього столика й скажу: “Привіт, Табе, я шукаю Каріма Азіза. Ти його не бачив?” Тоді йому доведеться познайомити нас».
Однак план не найкращий: Таб може знітитися, а жінка розсердитися, що їх потурбували. У такому разі Тамара виставить себе непроханою порушницею спокою.