— В окрузі Колумбія вік згоди — шістнадцять років, тож принаймні він не вчиняє злочину.
— Та все ж...
— Знаю.
Мимохіть Полін уявила пузатого Мілта на худенькій підлітці. Похитала головою, проганяючи видиво.
— Але ж вона... Мілт же не платить їй за секс?
— Не зовсім...
— Тобто?
— Він купує їй подарунки.
— Які, наприклад?
— Велосипед за десять тисяч.
— О боже. Це вже геть погано. Уявляю собі заголовки в «Нью-Йорк-срака-й-мотика-Мейл». Сподіваюся, його можна переконати припинити стосунки?
— Навряд. Мілтові охоронці кажуть, він утріскався по вуха. Та й не допоможе це. Бо вона так чи інакше врешті продасть історію пресі.
— Отже, скандалу не уникнути.
— І все може розкритися наступного року, перед попередніми виборами.
— Отже, треба діяти на випередження.
— Погоджуюся.
— Тобто доведеться звільнити Мілта.
— Чимскоріш.
Полін знову наділа окуляри — ознака, що час завершувати розмову.
— Жаклін, будь ласка, знайдіть Мілта і попросіть зайти до мене, — повернула голову в бік годинника: — завтра із самого ранку.
— Буде зроблено. — Жаклін підвелася.
— І попередьте Сандіпа, що треба підготувати пресреліз. Скажемо, що Мілт звільнився з особистих міркувань.
— Із цитатою, в якій ви дякуєте йому за роки служби народові Сполучених Штатів і допомогу вам...
— Доведеться шукати нового віцепрезидента. Підготуйте, будь ласка, список.
— Вважайте, зроблено.
Жаклін вийшла.
Полін устигла прочитати лише кілька сторінок щодо проблем шкіл у містах, коли почувся шум у коридорі. Її батьки мали приїхати у Вашингтон і переночувати в Білому домі. Схоже, це вони. Почула материн голос — пронизливий і жалісливий:
— Полін? Ти де?
Полін підвелась і вийшла.
Мама стояла в Центральному холі—дивній залі з меблями, які ніколи не використовували: восьмигранним столом посередині, фортепіано із закритою кришкою, диванами та кріслами, на яких ніхто не сидів. Мама була розгублена.
Крістін Ваґнер виповнилося сімдесят п’ять. Одягнена старенька була у твідову спідницю й кардиган.
Полін пригадала її пів життя тому: справна, моторна, вона могла готувати сніданок і водночас прасувати чисту білу сорочку, шукати зошит Полін із домашнім завданням і чистити батьків фланелевий костюм, прямуючи до дверей, щоб послухати, чи не приїхав шкільний автобус. Колись спритна вольова жінка, за останні роки вона зробилася боязкою і тривожною.
— Ось ти де, — промовила вона, немовби Полін ховалась від неї.
Полін поцілувала матір.
— Привіт, мамо. Рада бачити.
Зайшов батько. Кіт Ваґнер був сивий, але мав чорні вуса. Бізнесмен, що пів століття проносив сині та сірі костюми, на схилі літ перейшов на коричневі відтінки. Вбрався у все новеньке: брунатний спортивний піджак, кавові брюки й краватку в тон. Полін чмокнула його в щоку, і всі разом пішли у Східну вітальню, де до них приєднався Джеррі.
Поговорили про справи батьків. Кіт входив до ради Комерційного клубу, елітної чиказької бізнес-групи, Крістін влаштовувала читання для дітей із двох місцевих шкіл.
Увійшла Піппа й поцілувала дідуся з бабусею. Кіт запитав:
— То що, Полін, які нові глобальні кризи вдалося врегулювати?
— Намагаюся змусити китайців краще стежити, кому вони продають зброю.
Полін збиралася пояснити все, але батько одразу поринув у спогади:
— У минулому я інколи мав справу з китайцями. Купував у них поліетиленові пакети й продавав лікарням. Дуже мудрий народ ті китайці. Щось як вирішать — так і зроблять. Є щось у тих авторитарних урядах.
Полін кинула:
— І потяги в них ходять чітко за розкладом.
Джеррі педантично зауважив:
— Взагалі-το, це міф. За Муссоліні поїзди в Італії не ходили чітко за розкладом.
Але Кіт їх не слухав.
— Вони не рахуються з кожною групкою, що сидить у своєму гнізді й прагне завадити прогресу, дбаючи тільки про власні сіднички. Задерти б тим синичкам їхні спіднички...
Втрутилася мати:
— Кіте!
Піппа гигикнула, але Кіт вів своєї:
— ...і вважають землю святою, бо на ній у повню збираються духи їхніх пращурів.
Піппа сказала:
— А інша чудова риса авторитарних урядів — вони можуть знищити шість мільйонів євреїв, і ніхто не здатен нічого їм зробити.
Полін замислилася, чи варто приструнчити Піппу, і вирішила, що батько того хотів би.
Але її зауваження зовсім не зачепило Кіта:
— Пригадую, Піппо, твоя мама в чотирнадцять теж мала розумні відповіді на все.
Крістін сказала: