— Карім сказав, що ніякої промови не буде.
— Оце так.
— Декстер заявив Нікові, що Карім розмовлятиме лише з вами, бо той ласий до білих дівчат.
— Декстер що завгодно скаже, тільки б не визнавати своїх помилок.
— І я так вважаю.
Мати Лаян принесла каву й забрала дітей спати.
Лаян повела далі:
— Хочу подякувати вам за добре ставлення. Дня мене це важливо.
— Ми ж просто розмовляємо, тут нічого такого, — сказала Тамара.
— Чоловік пішов від мене чотири роки тому, — мовила Лаян. — Забрав усі гроші й машину. Довелося виїхати зі старого дому, бо сама оренди я не тягнула. Наймолодшому тоді був рік.
— Жах.
— Найгірше — я тоді вважала, це через мене, тільки не розуміла, що такого зробила. Я підтримувала чистоту й лад у домі, виконувала всі його забаганки в ліжку і народила йому чотирьох прекрасних діток. Де я помилилася?
— Це не ваша провина.
— Тепер я це розумію, але коли таке стається... починаєш шукати причини.
— І що ви зробили?
— Переїхала сюди, до матері. Вона була бідна вдова й жила сама, тож дуже зраділа, коли ми оселилися з нею. Проте мама не могла вдягати й годувати шість душ, і мені довелося шукати роботу. — Вона подивилася Тамарі в очі й повторила з притиском: —Довелося шукати роботу.
— Розумію.
— Це було складно. Я маю освіту, знаю англійську, французьку й арабську, але в Чаді неохоче беруть на роботу розлученою їх вважають пропащими жінками, від яких самі неприємності. Я мало не втратила надії. Однак чоловік мій був американцем і дав мені дещо, чого не відняти: громадянство США. Так я знайшла роботу в посольстві — досить непогану, з американською зарплатнею, якої вистачає на освіту дітям.
— Складна життєва історія, — промовила Тамара.
Лаян усміхнулася:
— Зі щасливим кінцем.
* * *
Наступного дня в Абеше завирувала потужна піщана буря. Нерідко такі буревії тривали лише кілька хвилин, однак ця затягнулася. Аеропорт закрили, престур табором перенесли.
Через день у Тамари була призначена зустріч із Карімом, але вона запропонувала побачитися не в «Ламі», щоб ніхто не зауважив, як часто вони бувають там разом. Карім казав, що в «Кафе де Кайро» їх навряд чи помітять і дав адресу. Заклад розташовувався далеко від центру міста.
Це була чиста, але простенька кав’ярня, куди ходили лише місцеві. Стільці пластмасові, столи накриті цератою. На стінах — фотографії з єгипетськими краєвидами: Ніл, піраміди, мечеть Алі Мухаммеда, Некрополь. Тамару радісно привітав офіціант у бездоганно чистому фартусі й провів до столика в кутку, за яким на неї вже чекав Карім. Він, як завжди, був у бездоганному діловому костюмі й дорогій краватці.
— Дуже незвично бачити вас у цьому місці, друже мій, — усміхнулася Тамара, сідаючи.
— Заклад належить мені, — відповів Карім.
— Це все пояснює.
Її зовсім не здивувало, що власником кафе виявився Карім. Уся чадська політична верхівка мала гроші, які інвестувала.
— Генерал виступив із цікавою промовою, — перейшла відразу до справи. — Сподіваюся, ви готові до відповіді Судану.
— Нас не здивуєш нічим, — самовдоволено мовив Карім.
Щось у його тоні насторожило Тамару. Вона сказала:
— Суданська армія може навіть завдати удару по прикордонних районах, прикриваючись тим, що полює на заколотників.
— Дозвольте запевнити вас, — сказав Карім, і вираз його обличчя зробився хижим, — якщо вони сюди поткнуться, на них чекає несподіванка.
Тамара не виказала тривоги. Щоб відповідати його настрою, посміхнулася, сподіваючись, що вийшло не так фальшиво, як їй здається.
— Несподіванка? — запитала. — Вони зустрінуть сильніший опір, аніж очікують?
— І не зовсім той, на який розраховують.
Хотілося дізнатися більше, тому Тамара й далі вдавала наївне здивування.
— Рада, що Генерал передбачив можливу атаку й армія Чаду готова її відбити.
Пощастило, що Карім був у доброму гуморі. Він обожнював розкидатися прозорими натяками.
— Переважними силами, — сказав він.
— Це дуже... стратегічно.
— Саме так.
Вирішила копнути ще.
— Генерал приготував засідку.
— Ну... — не зовсім погодився Карім, — скажімо так, він вжив застережних заходів.
У голові Тамарі заснували гарячкові думки. Це вже скидалося на початок серйозного конфлікту. А там досі був Таб. І Декстер.
Намагаючись потамувати тремкий страх у голосі, сказала:
— Як щось таки закрутиться, було б добре знати коли.
Здогадавшись, що вихваляннями видав більше інформації, ніж хотів, Карім стенув плечима.