Раптом автобус пригальмував. Визирнувши наперед, Кія побачила, що з-під капота валує дим.
— Що цього разу? — буркнула.
Абдул вів далі:
— І ось прокинувся він уранці й побачив, що голова його майже голомоза, а чудове довге волосся лишилося на подушці. А що було далі — те ми дізнаємося завтра.
— Ні, зараз! — вигукнув Наджі, але Абдул йому не відповів.
Хакім зупинив автобус і вимкнув двигун.
— Радіатор скипів, — оголосив він.
Кія злякалася. Автобус ламався вже двічі, тож мандрівка розтягнулась на довше, ніж передбачали, проте втретє було не менш страшно. Навколо них — жодної живої душі, телефони не працювали, а інші машини проїздили цим шляхом вряди-годи. Якщо не вдасться полагодити бус, доведеться йти пішки, а там — або шукати оазу, або лягати та вмирати.
Хакім узяв інструменти й вийшов з автобуса. Відкрив капот і глянув на двигун. Більшість пасажирів повиходила й собі розім’яти ноги. Наджі взявся бігати, скидаючи надлишок енергії. Цього він навчився нещодавно і страх як пишався власною швидкістю.
Кія та Абдул, разом з кількома іншими пасажирами, зазирнули через Хакімове плече на задимлений двигун. Ремонт старих автівок і мотоциклів був важливим умінням у бідних районах Чаду й, хоч вважався чоловічою справою, Кія теж трохи розумілася на цьому.
Жодних ознак протікання не було.
Хакім показав схожий на змію шмат гуми, що звисав зі шківа.
— Вентиляторний пас лопнув, — сказав він, обережно сягаючи в гаряче нутро машини й дістаючи порваний шмат.
Той був чорний, з брунатними плямами, потрісканий у кількох місцях. Кія бачила, що замінити його мали б уже давно.
Хакім повернувся в салон і вийняв з-під сидіння велику бляшану коробку, яку діставав і під час інших катавасій у дорозі. Поставив її на пісок, зняв кришку й узявся порпатися в запчастинах: свічках, запобіжниках, ущільнювачах для циліндрів та ізоляційній стрічці. Набурмосившись, перебрав іще раз. Нарешті сказав:
— Запасного паса немає.
Кія тихенько промовила до Абдула:
— Ми в біді.
— Не зовсім, — прошепотів він у відповідь. — Принаймні поки що.
Хакім сказав:
— Доведеться імпровізувати.
Оглянувши пасажирів, зупинив погляд на Абдулові.
— Дай-но сюди свій пасок, — гарикнув він, показуючи на полотняний пояс, яким був підперезаний Абдул.
— Ні, — відповів той.
— Я почеплю його замість паса.
— Не вийде, — сказав Абдул. — Треба те, що прилягатиме щільніше.
— Шків дасть достатньо тиску.
— Матерія однаково зісковзне.
— Це наказ!
Утрутився один з охоронців. Чоловіків звали Хамза і Тарек, і саме другий, вищий, заговорив. Він звернувся до Абдула тоном, яким чітко показав, що суперечок не потерпить:
— Роби, як він каже.
Кія, як і більшість пасажирів, не на жарт перелякалася, однак Абдул пропустив Тарекові слова повз вуха й відповів прямо Хакімові:
— Твій пояс підійде ліпше. — Хакімові джинси були підперезані старим ременем із коричневої шкіри. Абдул додав: — І довжини точно вистачить.
Усі зареготали, бо Хакім був гладкий. Сердитий Тарек підвищив на Абдула голос:
— Роби, як сказано!
Кію неабияк вразило, що Абдул не має ані найменшого страху перед людиною з автоматом на плечі.
— Хакімів пояс підійде краще, — гнув своєї Абдул.
На мить здалося, що Тарек зараз зніме автомата й застрелить Абдула, але він, схоже, передумав. Повернувшись до Хакіма, сказав:
— Чіпляй свій пояс.
Хакім стягнув пасок.
Кія замислилася, чому Абдул так прив’язаний до свого простого полотняного пояса.
Хакім накинув пас на вали, затягнув і застебнув його. Відтак узяв із салону п’ятилітрову баклагу води й полив радіатор, який спершу зашипів, забулькав, але швидко вгамувався. Водій повернувся в автобус, завів двигун і знову вийшов глянути під капот. Кії було видно, що пасок вдало виконував свою роботу, крутячи охолоджувальний механізм.
Хакім різко захряснув капот. Він був не в гуморі.
Притримуючи джинси рукою, повернувся в салон, сів за кермо. Пасажири поквапилися на свої місця. Хакім нетерпляче заревів мотором. Коли Вахед, свекор Есми, завагався перед тим, як ступити всередину, той різко сіпнув машиною та прикрикнув:
— Ну ж бо, скоріше!
Кія вже сиділа на своєму місці біля Абдула, з Наджі на руках.