— Така боязка й наївна… Ми були настільки різні. І малювали по-різному… У неї всі картини виходили такими… легкими, з чіткими обрисами. І малюнки ніби сяяли… А я завжди відзначалася грубим стилем. Вона любила пейзажі, а я малювала людей, замальовки з їхнього життя або абстракцію. Вона любила світлі кольори, я ж надавала перевагу темним тонам. Завжди темним…
Уже тоді Тасіта була психологічно нестабільною. Пляшка чогось алкогольного завжди була з нею… і пачка цигарок, точніше дві — на день. І безперестанку займалася з кимось сексом. Чоловіки чи дівчата — їй було байдуже. Вона просто насолоджувалась життям.
Знаєте, існують дівчата, які можуть зайнятися сексом з ким завгодно, і їх називають шльондрами. Але є й інші, яких продовжують поважати й любити, не зважаючи на кількість чоловіків чи жінок у їхньому послужному списку. Тасіта належала до останніх.
А тепер уявіть: оцей молодий, вічно п’яний, смердючий цигарками й потом, сексуально збочений, нігілістичний монстр зустрічає білолицю тендітну цнотливу дівчинку, яка знає про життя тільки з екрана телевізора. Перше, що спадає на думку: монстр зламає це невинне дитя. Але вийшло навпаки.
Близько трьох місяців Тася захищала, а не руйнувала її світ.
— У мене немає її картин. Жодної… — Піддослідна не хвилюється. Психологічний стан стабільний. Вона просто згадує її і все, що було пов’язане з нею. — Її квартира… запах… очі… душа. Я все ще можу згадати все це, просто заплющивши очі.
Вона справді прикриває повіки.
— Ми познайомилися на вулиці. Я йшла, п’ючи портвейн на ходу. А до неї причепився хтось тупий і посередній. А вона… неймовірно тендітна, беззахисна. Вона просто мовчала й намагалася піти геть. Ми зустрілися поглядами. Я все ще пам’ятаю вираз її очей. Великих блакитних очей. Це був погляд переляканої дитини. Я була геть п’яною, так що безцеремонно втрутилася… кулаком у ніс гопу. Тієї миті мене мало що цікавило, тому я одразу пішла далі. А вона наздогнала мене. Нічого не сказала. Просто обійняла. І я взяла її з собою. Цю дорослу беззахисну дівчинку, цю талановиту цноту.
Тасіта й справді перейнялася долею тієї випадкової зустрічної. Вони сильно зблизилися. Тася швидко зрозуміла, що «її ангела» не приймуть у компанії, до якої належала вона сама, тож без жалю розірвала старі контакти й проводила весь час із нею.
— Так… Це було те щастя, про яке говорять закохані — спокійне, розмірене, тільки наше… — уважно розглядає свій малюнок. — І швидкоплинне.
Ставить полотно назад до стіни.
— Час навідати рідню…
Увесь день бачу стриманість і холод. Це біль? Це рана. Вона досі не загоїлась.
16.01
Ще один вихідний.
На сьогодні в Тасі запланована зустріч із подругою з університету. Колись вони проводили чимало часу разом. Але потім подруга вийшла заміж і зв’язок обірвався сам собою.
Вони зустрілися в тому ж кафе, де Тасіта зустрічалася з колишнім.
— Як ти? — Олена повільно калатала цукор у філіжанці з чаєм. Після одруження вона дещо розповніла, але це її не псувало.
Скільки пам’ятаю, Тася завжди любувалася її очима. В Олени вони великі й гарні. Гладенька шкіра, повні рожеві губи й весела вдача. Звертаю увагу на те, що вона схудла. З нашої останньої зустрічі минуло два роки…
— Нічого не змінюється, — скрушно посміхається піддослідна, перехиляючи кухоль пива.
— Ти так само багато п’єш? — осудливо кривить губи Олена.
— Менше, ніж з тобою, — знизує плечима. На дні чорних зіниць вигулькують сум і жаль. — Пам’ятаєш, ми навіть на па′рі горілку пили?
Тася посміхається, а Олена опускає очі.
— Те все в минулому. Я більше не п’ю.
— А… — Тасіта відвертається.
Щодень, щохвилини вони були поруч чотири роки поспіль. Розуміли одна одну з півслова. Трималися разом наперекір усім. Робили, що заманеться і як заманеться. Але після одруження Олена почала соромитися спільного минулого, тих неймовірно щасливих спогадів. Їхніх колишніх взаємин. Почала зневажати той спосіб життя, від якого відмовилася сама і яким продовжувала жити Тася. Олена боялася його. І ось, зараз, соромиться того, що Тася не змінилася, на відміну від неї. Тася залишилася вірна своїм поглядам. Їй абсолютно байдуже, що про неї подумають. У піддослідній усе ще жевріє дитинність, вона залишається мрійником і романтиком. Хоча сірість, постійність, усталеність також затягують її, намагаються знищити її оригінальність, зрівняти з усіма. Тасіта вперто тримається власних переконань, що базуються не на загальних засадах — вони не матеріальні. Вона цінує мистецтво, патріотизм, віру в себе та свій талант, волю. Останнє для неї не порожній звук. Задля власної свободи Тася багато від чого відмовилась. Навіть від Олени. Вона опирається буденному життю.