22.01
Тасіта вже й забула, що означає чекати вихідних. Цих прекрасних днів, коли можна байдикувати, висипатися й робити те, що заманеться.
Три години поспіль вона витратила на те, щоб вилізти з ліжка.
Удома тепло. За вікном — сніг.
Цього разу вона все ж змусила себе стати до одного з полотен. Навіть не поснідавши, дістала фарби, олівці, вуглики, мольберт.
На полотні був ескіз пейзажу. Уявного і фантастичного. Колись, починаючи малювати цю картину, вона хотіла зобразити уявне омріяне місце, оазу свого життя. Правда, тоді надокучали думки про пиво й хотілося серед пейзажу зобразити жовтавий струмочок, що пробивається крізь каміння. Добре, що зараз перейшла на вино — струмочок можна намалювати прозорим або рожевим (жовтавий занадто скидався на витік з каналізації).
Вона хвилин десять розглядає малюнок, слинячи кінчик пензлика. Ось чому після малювання в неї завжди різнокольорові губи. Тася суне пензлик до рота, не усвідомлюючи, що робить.
Робота тривала три години. Спокій порушив телефонний дзвінок.
— Привіт! Давно не бачилися! Я вже скучила. Давай сьогодні здибаємося в пабі? Там, де ми минулого разу були? О шостій?
— Давай.
Я бачила, що вона відчула полегкість. Упродовж трьох годин Тася просто дещо підправила малюнок, додала пару мазків — далі справа не йшла. А зараз вона отримала привід не продовжувати. Мені стало сумно. Я хочу, щоб вона взяла себе в руки. З іншого боку, те, що вона сьогодні стала до мольберта, — це вже прогрес.
З дівчиною, яка зателефонувала, Тася познайомилася недавно. Яскравий екземпляр з максимальними проявами дівчачих витребеньок. Ганчірки, хлопці, інтим, плітки — це була її стихія. До того ж вона постійно слухала поп-музику. Піддослідній хотілося поспостерігати за регресією розвитку дівчини. Саме тому вона завела з нею дружбу. Нову знайому звали Катя. Вона зазирала в рота моїй піддослідній і готова була йти за нею на край світу.
Моя дівчинка почала збиратися задовго до виходу. Вона відзначалася страшенною пунктуальністю й ненавиділа запізнювання. Окрім цього, не зрозуміло чому, на зустріч до дівчат вона збиралася значно старанніше, ніж на зустрічі з хлопцями. Жінки в плані зовнішності набагато прискіпливіші.
Катя була високою стрункою шатенкою. Довге каре, чорні очі. Полюбляла одяг у блискітках. Але сьогодні вона зрадила власному стилю, вдягнувши облягаючі темні джинси, простору сорочку поверх светра й капелюх з короткими крисами.
У пабі вони знайшли улюблене місце: подалі від сторонніх очей. Біля вікна. Звідти було зручно спостерігати за відвідувачами, але візитерам було складно побачити їх. Обидві замовили пиво. У приміщенні лунав джаз.
На обличчі Тасіти маска цікавості й радості. Я бачу, що вона не слухає свою компаньйонку — наперед знає, про що піде мова. Дівчата геть не відрізняються від хлопців у цьому плані. Тільки чоловіки міряються цюцюрками, а жінки — цицьками.
Катя саме жалілася на хронічну відсутність сексу, коли до них підійшли хлопці.
— Можна вас чимось пригостити?
Тасіта, не підіймаючи голови, кивнула. Дармове питво — таке вона любить. Катя помітно пожвавилася в чоловічій компанії.
— Ну от… Ми знову зустрілися, — сказав один із хлопців, звертаючись до Тасіти, і сів поруч.
Вона байдуже підняла очі.
— А ми бачилися раніше? — неуважно запитала. Це був хлопець з маршрутки.
— Ага. Я тебе виніс із транспорту, коли тобі було погано. Учора, — відповів, анітрохи не образившись.
— Не пам’ятаю.
— Що питимеш?
— Те, на що тобі не шкода грошей. І за що не доведеться відробляти в ліжку, — спокійно відповіла піддослідна. Інший хлопець і Катя витріщилися від несподіванки.
Хлопчина лише розсміявся.
— Що любиш?
— Я б випила віскі…
— З колою?
— Мені що, п’ятнадцять? Я люблю посмакувати гарну випивку, — пхекнула Тася.
— Як тебе звати? Ми так і не познайомилися, — запитав, підкликаючи офіціантку до столика.
— Тасіта, — неохоче відповіла піддослідна.
— А мене — Жар. Від Георгія, тобто від Жорика, — посміхнувся.
Я вже знала, чим обернеться ця зустріч. Я бачила того хлопця таким, яким його, можливо, ніколи не побачить моя дівчинка. Він якнайкраще підходив їй для підтримки. Як не крути, а їй конче потрібне плече, на яке вона зможе опертися, вона потребує такого друга, який би втримав її від падіння у прірву. А вона туди так прагне. Він зможе її зрозуміти. Ні. Не осягнути, а саме зрозуміти. Моя маленька хвора психопатка з часом знайде в ньому те, чого немає і не може бути в інших людях. Та поки що: