Вона спускає ноги вниз, одягається. Її причарував сніг. Захотілося прогулятися.
— Два століття тому до лікаря зверталися лише тоді, коли біль ставав нестерпним. Людині робили укол (байдуже який), і вона ставали на ноги, свято вірячи, що диво-шприц вилікував від усього.
Тасіта розчиняє двері, виходить на майданчик, спускається вниз. Уже на сходах додає:
— А що може бути кращим за народний трав’яний чай з натуральним варенням чи медом? Або горілку. Це ж унікальні ліки, які допоможуть не захворіти, якщо весь день пробув на холоді чи змок до нитки. Приємний, а головне, дієвий метод.
Відчиняє двері під’їзду — в обличчя летять сніжинки.
До неї підходить Жар.
— Стільки всього вигадали. Люди лікують примарні хвороби. А зиск від того має фармацевтика. Непоганий вид заробітків. Як ти гадаєш?
Хлопець спокійно знизує плечима. Вони йдуть на засніжене футбольне поле. Йти доволі тяжко, тому Тася опирається на руку Жара. Дорогу геть замело. Вони провалюються в сніг мало не по коліна.
— Втрата зору, зникнення апетиту, слабке відчуття реальності — це вислід цивілізації. Телебачення й інтернет роблять свою справу: люди розгублюють увагу, силу, розум. Через що? Через те, що не в змозі відірватися від екрана. Чому б не замінити телевізор чи інтернет на книжку? Це принаймні корисно для мозку. Гарний харч для роздумів.
Вони виходять на поле. Піддослідна падає на чистий сніг. Поряд падає Жар.
Тасіта мружиться, дивлячись на небо. Очам стає боляче: усе довкола настільки біле. Осяйне. Навіть хлопець, який лежить поряд на снігу.
— Невже сучасні люди не розуміють, що наші предки були далеко не ду′рні?
Жар не дивиться на сніг, він скосив очі й спостерігає за її губами.
— Так… Там були свої біди. Наприклад, холера. Сучасність такого не знає. Хіба що в найвіддаленіших куточках земної кулі.
Тася злизує сніг, що налип на губи. Жар несвідомо повторює за нею.
— Ти читав «Декамерон»? Я в захваті від цієї книжки. Серед смерті, смороду, відчаю люди по-своєму розважаються. Ти уявляєш, якби в нас була чума? Хіба ми сиділи б десь у відлюдному місці й розповідали одне одному історії? Максимум — напилися б, зіграли в карти й вчинили б суїцид. Або зустріли б кінець світу за комп’ютером. Чи змогли б ми веселитися такої миті? Чи вистачило б нам мужності? Чи змогли б ми тримати себе в руках і не істерити?
Вона дивиться на Жара. Він усміхається. Депресія та істерія йому явно не загрожують.
— Я так не думаю…
Дівчина ще раз облизує губи й стає на ноги. Підсковзується, летить шкереберть, і Жар підхоплює її за талію.
— Знаєш, чому я про це говорю? Тому що я найбільше за всіх своїх знайомих схильна до того, про що щойно сказала.
— І? — Хлопець обтрушує її пальто.
— Мені дивно, що навіть усвідомлюючи власну нікчемність, я нічого не роблю, щоб щось змінити.
31.01
— Наступний. — Тася засовує майже порожню пляшку вина в стіл. Облизує губи.
До кімнати заходить дівчинка-фіолетове-волосся. Катрина.
— Ви щось підшукали для мене?
Піддослідна облизує губи. Вони все ще солодкі від вина.
— Шукала.
Вона спокійно дістає пляшку при дівчині. П’є і простягає її Катрині.
Та, анітрохи не дивуючись, робить кілька ковтків.
Тасіта обходить стіл і сідає на нього навпроти клієнтки, закинувши ноги одна на одну.
— Скажи, ти знаєш, що таке мода?
— Це те, що більшість людей слухає в цей час, — невпевнено відповідає вулична співачка.
— А загалом?
— Це те, що вважають прийнятним, гарним, популярним у певний період часу… — задумливо поправляє пальто, крутить ґудзик.
— Знаєш такий гурт — «Sex Pistols»?
— Англійський панк-гурт. Багато хто вважає, що панк почався саме з них.
Піддослідна хитає головою на знак згоди. Забирає пляшку. П’є.
— Свого часу це були нікому невідомі хлопчаки з вулиці. Їм подобалося шокувати, вражати, дивувати. Вони були бунтівниками. Серед хіпуючого населення Великобританії, яке носило кльош і довге волосся, вони різко виділялися штаньми-дудочками й короткими зачісками. Виступивши тільки двічі на сцені, вони змінили моду. Молодь почала стригтися й перешивати свої штани, звужуючи їх донизу. Вони змінили світосприйняття цілої країни й моду в тому числі.
— Ти цікаво розказуєш. Я цього не знала…