На підлозі лежала розстелена ковдра, довкола якої сяяли маленькі свічки. Такий імпровізований стіл укрили тарілки з різними стравами. На хлопцеві була чорна сорочка. Волосся він зібрав у високий хвіст. Елегантний і водночас такий домашній, він узяв до рук бонго, що лежало на дивані за його спиною.
Тася поклала сумку коло дверей і, підійшовши впритул до Жара, поклала голову на його плече.
— Дякую…
14.02
Я помічаю дещо, чого не було раніше. Хоча й зараз час від часу Тася переживає депресивні стани, але виходить з них вона значно швидше й потому має менш спустошений вигляд, ніж раніше. Тепер, коли її охоплює апатія, вона стає до мольберта і я бачу, що їй стає краще. Я відчуваю, як у неї вливається світло.
На роботі вона стала ввічливішою з клієнтами, більш прихильно ставиться до Світлани Анатоліївни, менше дратується з Жаром.
— Знаєш, я думала ти мене ненавидиш. І я для тебе тільки товариш по чарці. А вчора ти мені так допомогла. — Жінка радісно простягає дівчині пляшку з соком.
Тася здивовано витріщається на неї.
— От, вирішила проекспериментувати. Це викрутка.
— Я тебе не ненавиджу, але треба визнати, ти мене трохи бісиш, — спокійно говорить Тася, дегустуючи принесений напій. Це був апельсиновий сік з горілкою.
— Правда? — сміється. — І чим же?
— Для свого віку ти вкрай мало досягла. І тебе це не турбує. Можна ж було б уже стільки всього зробити. А ти не хочеш нічого вчитися. І, можу посперечатися, давно не брала книжку до рук. Ігноруєш шанси, які дає тобі доля…
— Які шанси?
— Ти розумна. Не страждаєш психологічними розладами, без зовнішніх вад. Ти легко можеш розвинути власні здібності. А натомість нехтуєш такою можливістю.
— Ну… з книгами ти вгадала. Максимум, що я читаю, — це програма телепередач. Та хіба за цим можна судити людину? До того ж… ну що зміниться, якщо я щось почитаю чи підучусь. Що далі? Куди я піду з цим багажем?
— Заміж, — чмихнула Тасіта. — Розумієш, чоловіки страшенно люблять розумних жінок. Хоча вони й стверджують, що їм подобаються дурненькі. Але одружуються вони з розумними. Принаймні та категорія чоловіків, яка тебе цікавить. А знаєш чому?
— Чому? — Світлана Анатоліївна справді зацікавлено зосереджується.
— Тому що вони як діти. Не знаю, якими чоловіки були раніше, коли їхнім вихованням займалися чоловіки. Але сучасне покоління, випещене жінками, просто обожнює жіночок-матусь. Не всі, звісно, але більшість. Чоловіки потребують більше уваги, аніж жінки. Тому, обираючи дружину, вони, як правило, шукають не просто опору, а й жінку, яка могла б їм допомогти у справі, якою займаються.
— Отакої… Ніколи б не подумала. — Світлана Анатоліївна припадає губами до пляшки і занурюється в думки. — І що б ти порадила почитати?
— Класику. Будь-яку класику.
— І що, якщо я прочитаю що-небудь, то я не біситиму тебе?
— Біситимеш, — зверхньо посміхається дівчина. — Але трохи менше. А от поважатиму я тебе значно більше. Тому що почати щось робити у твоєму віці складно. Потрібно було значно раніше включити мозок. А зараз тобі буде вкрай складно. Ти відволікатимешся на телепередачі, гарячково кидатимешся прибирати в будинку чи готувати — тільки б не вмикати голову. Але, коли ти перейдеш певний рубіж і зміниш власний світогляд, ти зрозумієш, як це класно.
— Класно?
— Я маю на увазі думати. Тяжко, інколи гнітюче, але… І своїм дітям допоможеш значно більше, якщо вмітимеш мислити.
— Дітям… — Жінка мрійливо посміхається.
Коли виходить, кидає на останок:
— Ти теж мене бісиш.
— Чим?
— Своєю зарозумілістю. Самовпевненістю. Упертістю.
Піддослідна погоджується.
— Але… тепер я розумію, що ти маєш на увазі. Я спробую.
15.02
Привиди минулого не покидають мою піддослідну. Вона весь час згадує те, що згадувати не варто. Це сповільнює її переродження.
— Привіт. — Хлопець солодко посміхається.
Тасіта сидить за столиком, зануривши пальці у волосся. Вона повільно підводить погляд на відвідувача й здивовано завмирає.
— Ого! Що ти тут забув?
На стілець опускається чорнявий хлопець років двадцяти п’яти. Розхристаний і веселий.
— Та от… Дізнався, де ти працюєш.
Це Вален. Хлопець, з яким вона колись зустрічалася майже три роки. У них було чимало спільних захоплень. Вони прагнули разом змінити світ. Найбільше своїх картин Тася намалювала, саме коли була з ним. Але стосунки вичерпалися. Зараз вона не могла навіть пригадати, коли бачила його востаннє. Одразу після розставання він зник з її життя.