Тася дивиться трохи насторожено. Навіть вороже. Вален ніколи не приходив просто так. У їхній парі саме він любив її. Любив дужче за власне життя.
— І що?
— Ти не рада мене бачити? — Він самовпевнено зиркає на неї, беручи в руки олівець, що лежить скраю на її столі.
— Ні.
— І не жалкуєш за минулим? — вертить його в руках. Насмішкувато поглядає.
— Інколи. Але те саме можна сказати про всіх колишніх. — Вона дістає з шафки пляшку вина.
— Але за мною ти ж сумуєш особливо, правда?
— Не лукав. Чого тобі треба? — п’є великими ковтками солодке рожеве.
Він раптом рвучко хапає її за руку, перехилившись через увесь стіл. Тася заледве не впускає пляшку. Очі Валена опиняються навпроти її очей. У нього чорні очі. Зовсім чорні. Їй вони дуже подобаються.
— Тебе. Ти ж знала, що я повернусь? — у його чорних очах стрибають божевільні бісики. Але піддослідна цілком спокійно сприймає його вибрик.
— Відпусти. Я можу покликати охорону, і тебе звідси викинуть.
Він несподівано заспокоюється й повільно сідає на стілець.
— Ти сказала, щоб я приходив, коли чогось досягну. Я досяг.
Устає й повертається спиною до неї.
— Якщо не прийдеш цієї суботи до театру, я тебе знайду й буде лихо. Ти мене знаєш. Мій виступ починається о шостій. Не забудь.
Після того як він іде, Тасіта випиває всю пляшку вина, не зважаючи на клієнтів.
Причина розставання? Вона не пам’ятає, чому їхні стосунки розпалися. Вона тоді була геть п’яна й зла. Вален був творчою особистістю, занадто творчою. Він мав гарний голос й непогано танцював, умів грати на гітарі, багато читав. Але був дуже неврівноваженим. Постійність? То було не для нього. Але в коханні… Він закохався в Тасіту вперше у своєму житті. Уперше і востаннє. Вона відповіла йому взаємністю. Але він так швидко змінювався, що незабаром став зовсім іншим. Чужим. Проте не це стало причиною розлуки. Що ж? Вона не пам’ятає.
Прийшовши додому, вона вмикає відео із записом Нового року, який вони зустрічали разом. Безмежно щасливий Новий рік. Стосунки Валена з Тасею були майже пограничними. Вони віддавалися одне одному немов дикі звірі. Власне, вони й жили у своєму вимріяному світі. Вален затято його охороняв, він навіть намагався обмежити спілкування піддослідної з іншими людьми. Через це вони часто сварилися. Узагалі їхні стосунки були вкрай пристрасними: з гарячим сексом, бійками, ненавистю й божевіллям. Він надихав її, а вона віддавалася йому. Такі стосунки залишають багато спогадів, але зазвичай украй виснажують. До них не повертаються. Тому що люди дорослішають, розумнішають, угамовуються, стають розсудливими. Вален уже тоді хотів сім’ю. Її не хотіла Тасіта. Навідріз.
Жити минулим — це різновид психологічної стагнації. Людина немов зависає в певному проміжку часу й не має змоги будувати подальше життя. Емоції, спогади, мрії — це через них Тася не могла ввійти в real time. Через це її полотна й залишалися незакінченими.
Тасіта все ще боялася майбутнього, відмовлялася жити сьогоденням й шукати нові мрії. Їй легше було залишатися з примарами пройдешнього. Бо там близькими й зрозумілими були навіть біль, морок, безсилля. Адже вони — це осягнута територія. Вона впивалася власними внутрішніми монстрами. Вона поверталася до них, тому що модель поведінки з ними була зрозумілою. Вона поверталася до Валена, бо знала його.
Найчастіше ми прагнемо проаналізувати те, що нам не вдалося. Тисячі разів прокручуємо в голові невдачу. Але чи воно того варте? Хіба слід повертатися думками в минуле, а не діяти натомість. Не думати про те, як по-іншому це могло статися, а просто брати ситуацію під контроль. Силуватися ще і ще.
Піддослідна все ще не готова поставити крапку. Вона усвідомлює: не варто повертатися в стосунки, що віджили своє. Там їй немає місця, там бракує того, чого вона бажає насправді. Але щоб цей етап її життя нарешті завершився і вона могла рухатися далі, їй треба піти до театру. Вона мусить урешті-решт поставити крапку, якщо не зробила цього раніше.
У житті Тасі було двоє людей, яких вона не може забути. Це Вален і Віра. А зараз через них для милого відданого Жара в її серці немає місця, його просто не залишилося. Вона мусить звільнити хоча б його частину.
Стосунки з Валеном підштовхнули її до рішення більше не закохуватися й не закохувати. Тепер їй не потрібен ніхто. Їй добре на самоті. Їй хо′роше зі своїми незакінченими полотнами, ненависною роботою та пляшкою вина. І спогадами…